Ця дівчина не з розповідей знає про війну...

Прес-офіцер бригади морської піхоти старший лейтенант Олександра Безсмертна регулярно працює на «нулях», аби разом зі своїми цивільними колегами донести правдиву і оперативну інформацію про ситуацію на маріупольському напрямку, де сьогодні стоять її побратими.

Навряд чи Володимир Вікторович, забираючи з пологового будинку свою дружину Марію і манюньку чарівну донечку, думав, що мине зо два десятки років, і їхня красуня дочка служитиме в лавах «чорних беретів». Сьогодні старший лейтенант Олександра Безсмертна — прес-офіцер 36-ї бригади морської піхоти. Ця тендітна дівчина не з розповідей знає про війну...

У рідному Сашиному місті — Хмельницькому немає моря і чайок. Та дівчина, власне, не про них мріяла. В дитинстві Саша полюбляла дивитися балет. Тому мріяла стати балериною. Потім вона вирішила вчитися на лікаря. Дівчина навіть успішно склала іспити в два цивільні медичні навчальні заклади. Та перемогло бажання стати... військовим журналістом. Не просто цивільним репортером, який час від часу пише про військо, а саме носити однострій з погонами, бачити і розуміти життя армії, жити ним.

— 2010 року я поїхала до столиці. Зайшла до Києво-Печерської лаври. Там є фонтан, біля якого люди загадують бажання. Я загадала про вступ до військового навчального закладу на спеціальність «Журналістика». І моє бажання почасти здійснилося, — розповідає Олександра. — Коли я склала вступні іспити, то отримала запрошення до трьох вузів — двох цивільних і військового. Я обрала офіцерську кар’єру. На момент мого вступу до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного спеціальності військового журналіста там уже не було. Тому я опановувала фах «Культурологія» і зараз є магістром цієї дуже специфічної спеціальності.

Саша розпочала офіцерську службу в одній з частин Військо-Морських Сил. Це не бентежило цілком «сухопутну» на той час дівчину, навпаки, додало їй певного запалу в службі. А за кілька місяців вона перевелася на посаду прес-офіцера у бригаду морської піхоти.

— Доносити до суспільства правду про війну, розповідати про захисників України, показувати обличчя передової — дуже важливо і потрібно, — каже старший лейтенант Олександра Безсмертна.

Дехто вважає журналістику здебільшого кабінетною роботою. Дізнавшись, скільки часу Олександра проводить на передових позиціях (а нині морпіхи тримають оборону на одній з найгарячіших ділянок. — Авт.), ці люди легко змінять свою думку, бо зрозуміють, що військова журналістика — це зовсім інше, ніж дописи в глянцеві журнали. У свої молоді роки ця дівчина вже добре знає, як «співає» в повітрі міна чи артилерійський снаряд...

— Дуже важко заслужити довіру людей, які стоять на передовій, — розповідає старший лейтенант Олександра Безсмертна. — Для цього потрібно показати, що ти не просто в них «гостюєш», а душею вболіваєш за всіх них. Мені дуже приємно бачити, що журналісти товаришують з нашими хлопцями.

Нещодавно старший лейтенант Олександра Безсмертна пройшла випробування на право носіння чорного берета. Разом із бойовими побратимами вона долала багатокілометрову смугу перешкод. Болото, вибухи і значні фізичні навантаження не зупинили її. Разом із підрозділом вона стрибала в рів з багнюкою, несла важку колоду та евакуювала на собі пораненого. Адже довіра і повага морпіхів завойовується конкретними справами.

Та не фізичні випробовування є найважчими у службі молодого офіцера. Для старшого лейтенанта Олександри Безсмертної найважче повідомляти про загибель бойових побратимів. Бо на папері не передати весь розпач, коли сьогодні спілкуєшся з людиною, а завтра дізнаєшся про її загибель. Попри сльози на очах, потрібно ставати перед камерою, до журналістів та розповідати про останні події. Коли закінчиться війна, Олександра мріє зробити все, щоб про подвиг сучасних героїв пам’ятали нащадки. Адже саме їхні подвиги сприятимуть об’єднанню нашої держави. І про них старший лейтенант Олександра Безсмертна ще неодноразово розповідатиме...

Тарас Грень, «Народна армія»

Міністерство оборони України