Їй було тільки 23...

При виконанні службового обов’язку від обстрілу з боку російсько-окупаційних військ загинула сержант Сабіна Галицька — старша медична сестра приймально-сортувального відділення медичної роти окремої гірсько-штурмової бригади. Сабіна здебільшого надавала медичну допомогу українським бійцям, але лікувала й цивільних. Останнього разу саме задля того вона намагалася дістатися населених пунктів Катеринівка та Новоолександрівка, але під час слідування, бойовики обстріляли бронетранспортер, у якому вона перебувала, з протитанкового ракетного комплексу. Від травм, несумісних із життям, Сабіна загинула на місці. Їй було тільки 23 роки...

Народилася Сабіна на Житомирщині, зростала у працьовитій сільській родині. Вона гарно навчалася в школі і з раннього дитинства мріяла про професію медика. Ця щира та добра дівчина завжди допомагала людям.

Після закінчення школи Сабіна вступила до Новоград-Волинського медичного коледжу, який успішно закінчила 2014 року, набувши фах фельдшера.

— Сабіна була активною студенткою, з добрим серцем, веселою та життєрадісною. Дівчина була відкритою, доброзичливою людиною з міцним характером та великим патріотом України, — розповіла заступник директора Новоград-Волинського медичного коледжу з виховної роботи Ніна Мороз.

Рятувати життя було покликанням цієї дівчини.

Спершу вона працювала акушеркою в Барашівській дільничій лікарні.

— Завжди ввічлива, уважна та чуйна до пацієнтів, — саме такою запам’ятала Сабіну колега по роботі Людмила Дацюк.

Як патріот своєї країни Сабіна не могла залишитися осторонь тривожних подій, що розгорнулися на сході країни. У квітні 2016 вона добровільно пішла до війська, після навчального центру продовжила службу в окремій гірсько-штурмовій бригаді. Протягом майже п’яти місяців Сабіна надавала допомогу пораненим на передовій. Це була вже друга її ротація на фронт.

Вона усвідомлювала те, наскільки важлива роль медиків на війні. Разом з тим берегла серце матері, казала, що вона служить у тилу...

Приклад сестри надихнув її брата Павла, який теж пов’язав своє життя з військом і наразі проходить підготовку в одному з навчальних центрів.

Востаннє вона бачилася з родичами під час відпустки на Різдво. Тоді Сабіна відвідала медичний коледж, де навчалася, поспілкувалася з викладачами і подругами. Багато з теплом розповідала про свою бригаду та товаришів по службі...

...Ранок 20 лютого. Сабіна разом з товаришами збирається на виїзд. Маршрут пролягає крізь два села, які знаходяться майже на лінії фронту. Сабіна ще раз перебирає свою медичну сумку, намагаючись нічого не забути. Шприци, таблетки, жменя цукерок (теж «ліки» для малечі)... Там на неї з нетерпінням чекають...

— Це був звичайний щоденний виїзд нашої групи для надання всебічної допомоги мешканцям прифронтових населених пунктів, — розповідає військовослужбовець Володимир, який разом із Сабіною був в тому ж бронетранспортері та зазнав контузії. — Першим за маршрутом слідування був населений пункт Катеринівка, тому разом із нами допомагати місцевим їхала військовий медик, адже цивільних медиків там немає. Дорогою жартували. Чомусь вона згадала нашу першу зустріч у липні 2016 року. Тоді я був дуже пригнічений після першого бойового зіткнення з ДРГ противника,. То був важкий бій, були поранені та загиблі. Сабіна знаходилася поруч із нами та намагалася всіляко підбадьорити. За два дні знов був потужний обстріл, знов поранені та вбиті. Коли кремезні чоловіки голови від землі не могли відірвати, ця тендітна дівчинка вже надавала допомогу пораненим і витягувала їх із поля бою в безпечне місце. Мені стало дуже соромно, я зібрав волю в кулак та кинувся їй допомагати. Так ми і познайомилися..

Не стримував хвилювання при спогадах і Мар’ян, який теж зазнав поранення після обстрілу бронетранспортера та зараз лікується у військовому мобільному госпіталі.

— Із Сабіною ми познайомилися влітку 2016 року, коли наш підрозділ боронив Мар’їнку. Йшов дуже сильний дощ, і хлопці ховалися, щоб не змокнути до нитки. Всі були якісь сумні, а коли раптом з’явилася вона, наче сонечко вийшло з-за хмар. Сабіна відразу почала щось голосно розповідати та жартувати. І тоді ми почали всміхатися, попри «сумну» погоду. А ще Сабіна не по-дівочому любила зброю... Це була одна з найулюбленіших тем для розмов. Могла навіть зауваження зробити тому, хто не доглядав свій автомат, — із сумом згадує Мар’ян.

— У бригаді її називали «Красуня». Це не позивний її, просто вона такою була. Справжньою красунею, як зовні, так і в душі. Це величезна втрата для всіх, хто хоча б трішички її знав, — не стримуючи сліз, говорить подруга Сабіни військовослужбовець Наталія.

Сабіна багатьом розповідала, що планує здобути вищу освіту. Загалом у неї було дуже багато планів на подальше життя, різноманітних мрій та сподівань. Вона була романтиком, дуже любила діточок, але все зламала клята війна...

Сьогодні, Сабіну Галицьку з військовими почестями провели в останню путь та поховали у рідному селі, на Житомирщині.

Міністерство оборони України