Про яке щастя мріє медсестра Таїсія Бойко?

...Зима 2015-го. У районі Дебальцевого склалася вкрай складна ситуація: через інтенсивні ворожі обстріли кількість поранених українських вояків зростала. На підсилення медслужби в тому районі, зокрема зі столичного госпіталю, відрядили бригаду медиків: полковника медичної служби Володимира Хіля, підполковника медичної служби Романа Колесюка, сержанта медичної служби Таїсію Бойко та медсестру Аллу Корнієнко. Вони працювали в травматологічному відділені, де з ранку до пізнього вечора оперували бійців. А інколи й вночі.

— Навантаження було таким, що і нам, чоловікам, було важко, — розповідає начальник відділення реанімації та інтенсивної терапії відділення для медичної евакуації Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України полковник медичної служби Володимир Хіль. — Таїсія — молодець. Не лише відмінно справлялася зі своїми обов’язками, а й підбадьорювала інших.

Народилась Таїсія за тисячі кілометрів від України — у російському Уссурійську, де в той час її батько Роман Миколайович служив в армії. За кілька років сім’я переїхала в Київ.

— Ще навчаючись у школі, я вирішила вступати в медичне училище, — згадує сьогодні Таїсія Романівна. — Професія медсестри чомусь подобалася із самого дитинства: мабуть, не останню роль відіграли медичні гени: моя бабуся за радянських часів була міністром охорони здоров’я Чечено-Інгуської Автономної Республіки.

Отримавши диплом, дівчина працювала в реанімаційних відділеннях кількох столичних лікарень, а 2003-го за власним бажанням пішла до лав Збройних Сил України. Служити Таїсії Бойко випало в Національному військово-медичному клінічному центрі «ГВКГ» МО України. Посада — медсестра-анестезист.

— Таїсія Романівна — досвідчений фахівець, — каже полковник медичної служби Володимир Хіль. — Одне із завдань, покладених на наших фахівців, —зустрічати «борти» в бориспільському аеропорту з пораненими й супроводжувати їх до нашого центру. Ми також опікуємося нашими хлопцями, яких переводять у столичний госпіталь, скажімо, з тієї ж лікарні ім. І. Мечникова, що в Дніпрі.

Дорогою нерідко виникали складні ситуації через важкі поранення бійців. Перебуваючи на борту Ан-26, у повітрі, допомоги чекати ні від кого: розраховувати доводиться тільки на себе та своїх колег. Так ось Таїсії разом з іншими колегами не раз доводилося рятувати наших вояків. І в тому, що жоден із них не помер дорогою до центру, є і її заслуга.

Нещодавно старшину медслужби Таїсію Бойко призначили головною медичною сестрою Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України. Це означає, що відтепер вона здійснює методичне керівництво майже 800 медичними сестрами.

На запитання, чи почувається вона щасливою, Таїсія Романівна відповіла:

— Маю десятирічну доньку Єлизавету, коханого чоловіка Андрія, маму та сестру. А ще — улюблену роботу. Тож як жінка маю почуватися щасливою. Але я мрію про той день, коли закінчиться ця клята війна й в госпіталі не привозитимуть поранених бійців. Той день, коли все це станеться, буде найщасливішим у житті всіх українців.

Сергій Зятьєв, «Народна армія»

Міністерство оборони України