Старший радник при МО України Стівен Сільверстайн: «Я маю 32 роки досвіду роботи в Пентагоні. Для мене честь допомогти Україні, де колись жили мої родичі»

Роберт Стівен Сільверстайн — один із тих наших надзвичайно фахових і небайдужих до української перспективи партнерів, які щиро діляться своїм досвідом та міркуваннями задля зміцнення обороноздатності нашої держави. Нещодавно я зустрівся з ним і поспілкувався про певні підсумки його важливої місії, почув думки про оборонну реформу, яку запровадив Київ, та ключові оцінки нашої співпраці з НАТО.

У процес закупівель МО України варто впровадити повну й відкриту конкуренцію та цілковиту прозорість.

— Пане Стівене, ви — фахівець із фінансового менеджменту й добре знаєтеся на особливостях воєнної економіки. На вашу думку, наскільки чітко українські партнери розуміють, як ефективно використати національний економічний потенціал у справі оборони країни?

— Почну з того, що багато ваших генералів і полковників, з якими я працюю в Києві, училися й практикувалися в країнах НАТО: у США, Польщі, Чехії, Литві тощо. Вони бачили, як Альянс упроваджує реформи, зокрема в державах колишнього радянського табору. Українське Міноборони взялося за реалізацію далекоглядної ініціативи — планування на основі спроможностей. Спробую дохідливо пояснити її суть на простому прикладі. Таке планування дає розуміння, приміром, чи отримали ви чоботи, як і кому їх роздали та скільки лишилося одиниць на наступні періоди. Цю систему застосовують країни НАТО й не тільки. Вона уможливлює правильне використання ресурсів і формує візію наявності запасів на противагу давній радянській моделі централізації ресурсів. Такий підхід робить гнучким ваш сектор оборони в реагуванні на будь-які сценарії тактичного й стратегічного рівнів. І так краще відстежувати поточні видатки. Зокрема на оплату праці, операційні потреби, інші види утримання війська. Ці характеристики системи планування здатні переконати військових і громадськість, що надані на галузь оборони кошти найпевніше використають ефективно.

Я маю 32 роки досвіду роботи в Пентагоні на різних посадах. Нині працюю в Офісі фінансового контролю Міноборони США й отримав дворічне призначення в Україну. Для мене честь бути тут і допомогти країні, де колись жили мої родичі. США сприймають Київ як важливого партнера. І моя діяльність тут разом з іншими 37 радниками американського посольства спрямована на забезпечення виконання головної мети Стратегічного оборонного бюлетеня України, щоб ви зрештою стали частиною НАТО. Це своєрідна велика інвестиція Сполучених Штатів в Україну з грошової, інтелектуальної, консалтингової точок зору. Я це кажу від імені США й інших радників від 13 країн-партнерів.

— Скажіть, чому такою важливою для Міноборони України є сучасна й дієва система внутрішнього аудиту? Чи допоможе вона подолати корупцію та чи спричинить збалансоване й ефективне використання наявних ресурсів у галузі безпеки та оборони?

— Чудове запитання, дякую за нього. Це саме конкретно моя тема. У Пентагоні я займаюся Програмою менеджерів внутрішнього контролю Міноборони США. Не вдаючись у подробиці, скажу, що це дуже важливий інструмент, який забезпечує правильне використання ресурсів саме так, як заплановано. Україна теж розбудовує схожу систему. Це цікава ініціатива, яку віднедавна впроваджують за допомогою порад від країн Альянсу. Маю на увазі рамкову програму внутрішнього контролю й систему ризик-менеджменту, які гарантували б, що надані МОУ кошти не розкрадуть і що вони не зазнають корупційного впливу. Такий інструмент дає змогу, приміром у США, міністрові оборони чи командувачу на місці визначати операційні ризики відповідно до власних стратегічних цілей.

Днями Міністр оборони України зазначив: у процес закупівель варто впровадити повну й відкриту конкуренцію та цілковиту прозорість. Він публічно заявив, що тоді Збройні Сили матимуть максимальну користь із кожної гривні. Механізм внутрішнього контролю тут має вигляд системи стримувань і противаг. Ми тісно співпрацюємо з Головною інспекцією й Департаментом внутрішнього аудиту Міноборони України в темі запровадження такого механізму, який стане хорошою відповіддю на всі закиди щодо корупції в цьому відомстві. Також він дасть достатню впевненість країнам НАТО, які надають допомогу Україні, зокрема фінансову, що її використають за призначенням.

Уважаю, що для України корупція — ворог номер один. Щоправда, це системний виклик для будь-якого уряду, і для американського також. Але питання — у мінімізації ризиків через стримування корупції. Зокрема завдяки системі внутрішнього контролю, про яку я згадував. Негативні ризики варто обмежити ще до того, як вони проявилися, вплинули на Міноборони, а не після. Упевнений: міністр Полторак готовий упроваджувати внутрішній контроль для боротьби з корупцією. Але в нього є складність: йому доводиться мати справу з держпідприємствами МОУ. Я розумію, що такі фірми можуть існувати винятково для важливих конкретних речей, наприклад розробки й виробництва засекреченої зброї. Але вони зовсім не потрібні, щоб закупляти чоботи! Навіщо посередники, які беруть свою частку? Це річ, що найбільше дратує в Україні. Повна прозорість і відкрита конкуренція дадуть вчасно найкращу ціну за найкращої якості. І без посередників, нехай навіть потужних. І ще одне: такі закупівлі доцільно розсекречувати. Навіщо втаємничувати поставки чобіт! Так роблять тільки тоді, коли хочуть обмежити відкриту конкуренцію.

До того ж перевага в продукуванні товарів для потреб оборони має бути на боці українського виробника. Навіть тоді, коли ціна іноземного товару менша. Бо це додатковий поштовх національній економіці. Я не вважаю правильним, коли Міноборони залучатиме для угамування своїх потреб американські чи італійські фірми. Але тут має бути реальна конкурентна боротьба, а не лише виняткова зона дії держпідприємств!

Найважчий виклик — у культурі та менталітеті.

— І наскільки нова система внутрішнього контролю вже готова відповісти на той запит, який є не тільки в західних партнерів, а й у нашого суспільства?

— Це найважчий виклик, бо тут задіяні культура й менталітет. Також є викликом підготовка та вишкіл персоналу. І тут допоможе тільки безперервне навчання й безупинний системний рух уперед. Роль усіх радників у тім, щоб відбувся злам культури. Ми щодня зустрічаємося з українськими колегами й намагаємося їх переконати в тому, що інша точка зору й підходи можуть бути вигіднішими.

Звісно, на повне запровадження системи внутрішнього аудиту потрібен час, але за останні два місяці Міноборони достатньо далеко просунулося в цій справі. Для виявлення й пріоритезації ризиків відповідно до стратегічних цілей залучено профільних експертів, які консультують Міністерство оборони України та Генштаб. Понад 60 днів тому я розпочав програму підготовки фахівців-аудиторів. І цей прогрес дає США певний рівень упевненості, що надану допомогу Київ використає правильно. Це допоможе Україні мати таке сприяння й надалі. Під час недавнього візиту Степана Полторака в США йому вдалося переконати керівництво Пентагону, що ми (зі стратегічними радниками. — Авт.) працюємо в одному напрямку. Імовірно, в Україну ще прибудуть американські радники з питань кібербезпеки й стратегічних комунікацій. Також ми досконало вивчимо Стратегічний оборонний бюлетень на предмет виявлення сфер, досі не охоплених допомогою наших експертів.

Сержанти — це не ті люди, які мають підмітати вулиці.

— Що потрібно зробити для пришвидшення оборонної реформи?

— Уважаю, що реформи відбуваються настільки швидко, наскільки це можливо. Одна проблема — програмні речі, а інша — глобально-практичні зміни. Зокрема в питаннях культури. Має бути основна комунікаційна стратегія для донесення цієї інформації до цивільних українців. Але, щоб упровадити систему внутрішнього контролю, аудиту й планування на основі спроможностей, необхідні підготовка та навчання. Найважливіше, що Міністр оборони України розуміє: для інституалізації реформ потрібен час на децентралізацію ухвалення рішень, надання ширших повноважень профільним експертам, залученим у ці процеси, і дозволів персоналу приймати ризики й виявляти ініціативність незалежно від звань чи посад. І обов’язково — чесність та щирість у спілкуванні. Треба казати те, що мені варто почути, а не те, що, як вам здається, мені приємно було б почути. З такою особливістю культури ми стикалися в Афганістані й інших місцях, зокрема в Польщі, Чехії і навіть Східній Німеччині. Маю на увазі те, як ви дивитеся на речі в перспективі. Деяким із названих країн для зміни цього погляду достатньо було просто оновити людей на посадах, а в деяких на трансформацію підуть покоління. Переконаний: якраз в Україні не йдеться про покоління, бо ви вже взяли ініціативу в свої руки відправляти ключових людей у владі на навчання в натовські країни.

Багато українських офіцерів, з котрими я працюю над виконанням Стратегічного оборонного бюлетеня, знають англійську. Вони провели від кількох місяців до півроку й більше в Сполучених Штатах, де могли спостерігати за стосунками між нашими офіцерами та сержантами, щоб зрозуміти: це не ті люди, які підмітають вулиці. І вони такими не мають бути, бо це професіонали, котрі становлять кістяк армії. Саме тому нашу першу лінію оборони в Афганістані наповнено винятково сержантами. Міністр оборони України погодився із цим підходом і вирішив збільшити їм торік грошове забезпечення. І це одна з ініціатив на шляху до професіоналізації війська. Треба поспостерігати, як поводяться натовські офіцери стосовно сержантів — на театрі воєнних дій, у місці постійної дислокації або у вас на полігоні в Яворові. Цього не навчиш, бо це питання менталітету, тому тут, повторюся, потрібен усе-таки якийсь час. Але вже зараз маю з приємністю визнати, що українські військові прогресують.

Моє серце з Україною, і я не хочу нічого робити такого, що нашкодило б їй. Тим паче що в Бабиному Яру поховано моїх родичів... Упевнений: США дуже цінують Україну як партнера не тільки зі стратегічної точки зору, а й тому, що ми добре знаємо вашу історію, культуру та всі страждання, які тут були. І якби я не вірив у те, що роблю, я б тут не затримався...

Записав Геннадій Карпюк, газета «Народна армія»

Міністерство оборони України