Замок на Замковій горі, «мій котусь» і прообраз мобільного: 10 фактів про Житомир

Житомиру — 1142 роки. До цієї дати кандидат історичних наук, автор понад 20 книжок про історію краю Геннадій Махорін зібрав десять маловідомих фактів про місто.

Почнімо із замку. Його історична реконструкція не збереглася, тож художник Володимир Кобилінський, родом із Житомирщини, ще понад 30 років тому намалював власне бачення фортеці на Замковій горі. «Історична реконструкція замку не збереглася до сьогодні, а відтак художник зобразив власне бачення того, який вигляд могла мати ця споруда у ХVІ — ХVIІ століттях. Це зображення замку є винятково його художнім уявленням як митця про оборонну споруду Житомира часів середньовіччя. Картина публікується вперше», — розповів краєзнавець. Східну частину замку тоді захищав високий вал — приблизно там, де нині стоїть Свято-Хрестовоздвиженський кафедральний собор. Місця під кладовище на території фортеці не було, тож померлих ховали просто у валу. А 1550 року староста замку звів там дерев'яну церкву Святого Спаса.

Містом у ХVІ — ХVIІ століттях опікувалися представники відомих шляхетських і князівських родів. Одним із перших старост був Андрій Глібович Пронський, якого 1557 року відспівували у церкві Святого Спаса; до призначення він був черкаським і канівським намісником. Після нього замком керував Роман Федорович Сангушко, якого в давніх документах називали захисником Житомира, а згодом — Костянтин Вишневецький, брат засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького. Далі — Михайло Чорторийський, а наприкінці ХVІ — на початку XVIІ століття — Януш Заславський та його син Олександр, який 12 років навчався в університетах Болоньї, Падуї, Німеччини та Франції.

16 вересня 1627 року на головній площі замку обрали архімандрита Києво-Печерської лаври. Ним став Петро Могила — майбутній митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. На вибори прибув митрополит Іов Борецький та інші високі православні ієрархи.

Була в Житомира й романтична історія. Барон Іван де Шодуар під час хвороби постійно бачив поруч помічницю Анну Вальд — згодом між ними спалахнули почуття. У листах українською вона називала його «мій котусь», а він її — «моя киця». Барон планував одружитися й навіть запросив настоятеля Михайлівської церкви Миколая Бурчака-Абрамовича обговорити вінчання. Зустріч відбулася у палаті лікарні Червоного Хреста, але 5 травня 1919 року 60-річний де Шодуар помер.

Житомир — батьківщина Сергія Корольова, але не лише його. Павло Ельясберг працював над запусками супутників і стикуванням кораблів з орбітальними станціями, Аврам Черкез конструював двигуни для космічних апаратів, Оскар Боксер став одним із засновників космічної психофізіології, а Олексій Пахунов нині працює програмістом у корпорації Ілона Маска. Уродженець міста Георгій Бабат мав понад 100 винаходів, серед яких монофон — один із прообразів мобільного телефона. «Бабат також працюав над мікрохвильовою піччю, обладнанням для створення та дослідження кульових блискавок і технологією безконтактної зарядки електромобілів. Частина ідей Георгія Бабата випереджала свій час на десятиліття», — каже Махорін.

Із Житомиром пов'язані й три нобелівські лауреати: Зельман Ваксман, який отримав премію за відкриття, пов'язані зі стрептоміцином, Герберт Чарлз Браун — за методи органічного синтезу, та економіст Саймон Кузнець. А Володимир Липський, який у Житомирі навчався й одружився, згодом став одним із перших президентів Української академії наук.