Доброчесність без кордонів: чому міжнародні експерти не бачать головного

Колишній суддя та один із найавторитетніших європейських експертів із питань доброчесності Тільман Хоппе багато років спостерігає за українськими реформами. У розмові він розповів про еволюцію моделі залучення іноземців до конкурсних комісій: від Албанії, де вони лише наглядали за процесом, через Україну з вирішальним голосом — до Молдови, де міжнародники перевіряють чинних суддів.

Головною перевагою такої моделі Хоппе називає незалежність: людина з Парижа чи Гельсінкі не пов'язана з місцевими мережами впливу. Але є й суттєві обмеження. Зокрема, він критикує відсутність доступу комісій до міжнародної інформації: «Міжнародними є члени комісій, але сама перевірка доброчесності залишається суто національною. Це кам'яний вік». На його думку, без механізмів транскордонного обміну даними неможливо виявити активи, приховані в ЄС.

Окремо Хоппе наголошує на ролі секретаріатів, роботу яких закон майже не регулює. Саме вони визначають, яку інформацію побачать члени комісії, і для іноземців, які не знають мови, ця підтримка критична. Експерт згадує про «патріотизм працівників секретаріатів» і каже, що їм варто поставити пам'ятник.

Він також звертає увагу на те, що міжнародна технічна допомога — це «дуже слабо контрольована монополія», де виконавці можуть штучно розтягувати процеси заради більшої оплати. Водночас Хоппе визнає: Україна стала «світовою лабораторією» антикорупційних рішень, зокрема у декларуванні криптоактивів. Проте радить не ідеалізувати іноземців — «міжнародний статус не означає виняткової професійності».

На запитання, чи зможе Україна відмовитися від міжнародників, Хоппе відповідає: варто залишити надзвичайний механізм, але замінити іноземців українськими експертами, щойно це стане можливим. Головне — знайти справді незалежних людей поза системою, як у Громадській раді доброчесності.