«Підозра» замість закону: як на ТОТ Донеччини переслідують ЛГБТК+ людей

Після визнання Верховним судом РФ у листопаді 2023 року «міжнародного руху ЛГБТ» екстремістським, на тимчасово окупованих територіях Донеччини посилилися переслідування людей, яких влада пов’язує з ЛГБТК+. Формально рішення стосувалося не конкретної організації, а розмитого поняття «руху», що дало силовикам додаткові підстави для тиску.

Правозахисний центр «Наш світ» задокументував 16 випадків порушень прав ЛГБТК+ з боку російських окупаційних сил на ТОТ Донецької, Запорізької та Херсонської областей. У 14 з них експерти вбачають ознаки злочинів на ґрунті ненависті, у 12 — порушення права на приватність. Серед прикладів — інцидент в окупованому Донецьку, де військовий патруль ідентифікував 29-річного чоловіка як гея через зовнішність і голос, ображав його, бив і забрав смартфон.

Інший випадок стався на блокпості: російські військові помітили в двох жінок татуювання лабріс — символу, асоційованого з лесбійською спільнотою. Жінок, які намагалися виїхати на підконтрольну Україні територію, змусили роздягнутися, ображали, погрожували груповим зґвалтуванням і тримали кілька годин. Відпустили їх лише після того, як одна з них віддала сімейні золоті прикраси.

Окрема проблема — юридичні наслідки. Потрапляння до переліку Росфінмоніторингу через «екстремізм» означає блокування банківських операцій і обмеження в розпорядженні коштами. Адвокат Андрій Яковлєв, експерт з міжнародного гуманітарного права, наголошує: сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність не можуть бути законною підставою для переслідування цивільних. Стаття 27 Четвертої Женевської конвенції захищає населення від дискримінації, насильства та приниження, тож російські закони тут не мають юридичної сили.

«Використання ЛГБТК+ ідентичності як маркера політичної нелояльності створює подвійну дискримінацію: людину переслідують одночасно через її ідентичність і через приписану їй політичну позицію», — зазначає Яковлєв. Якщо такі дії супроводжуються побиттям, погрозами чи незаконним ув’язненням, вони можуть кваліфікуватися як воєнні злочини.

Для людей в окупації це означає щоденну необхідність приховувати стосунки, видаляти листування та фото, уникати розмов про особисте життя. Правозахисники визнають: реальна кількість постраждалих значно більша, адже репресивне середовище й обмежений доступ до ТОТ заважають документувати всі випадки.