Розворот на 180 градусів: чому Україна раптом згадала про Африку

Ще з часів Незалежності візити українських посадовців до Африки можна було перелічити на пальцях. Президенти обмежувалися хіба що Лівією, Єгиптом та Тунісом, а один український посол міг відповідати одразу за кілька африканських держав. Росія ж тримала на континенті понад 40 посольств, розбудовуючи вплив, успадкований від СРСР.

Повномасштабне вторгнення все змінило. За останні чотири роки Україна відкрила посольства в Гані, Руанді, Мозамбіку, Ботсвані, Мавританії, Кот-д'Івуарі та ДР Конго, довівши загальну кількість представництв до 18. Колишній глава МЗС Дмитро Кулеба здійснив чотири турне континентом, а нинішній міністр Андрій Сибіга регулярно контактує з африканськими колегами. На черзі — посольство в Замбії та генконсульство в Кейптауні.

За словами дослідниці-африканістки Марти Олійник-Дьомочко, інтерес до континенту почав формуватися ще до 2022 року, але війна перевела його з планової дипломатії в розряд критичної важливості. Адже 54 африканські держави — це понад чверть голосів у Генасамблеї ООН, де триває боротьба за підтримку України.

Москва тим часом не сидить склавши руки: переформатувала «Вагнер» в «Африканський корпус», підтримує хунти в Малі, Нігері та Буркіна-Фасо, воює в Судані проти уряду на боці повстанців. Україна ж діє асиметрично — допомагає тим, кого Росія намагається повалити, привозить африканських журналістів у Київ та пропонує рівноправне партнерство замість менторського тону.

Експертка наголошує: Африка — це не лише «чорна діра» зі стереотипів, а континент із наймолодшим населенням планети (середній вік — 19 років), розвиненим фінтехом і потужними IT-хабами. Україна вже є ключовим постачальником зерна для регіону — торік на Африку припало майже половина експорту української пшениці. Натомість континент може дати Києву критичні мінерали, логістичні хаби та досвід гуманітарного розмінування, як-от в Анголі.

«Це гра в довгу, де ми тільки закладаємо системну присутність», — каже Олійник-Дьомочко. І додає: успіх залежатиме від того, чи зможе Україна бути партнером, а не «старшим братом», який приходить лише по ресурси.