Як фармацевти вибороли власне свято: спогад про вересень 1999-го

«Добре жити без ліків, але неможливо» — цю думку автор спогаду повторює як особисте кредо. Ліки потрібні людині від народження й до кінця життя: і в екстрених випадках, і для профілактики, і просто щоб якість життя була кращою. Здавалося б, очевидно. Але визнання цієї очевидності на державному рівні колись довелося виборювати.

До 1999 року фармацевти святкували разом із медиками — і щоразу, зізнається автор, відчували гіркоту. Зі сцени урочисто вітали лікарів, фельдшерів, медсестер, а про багатотисячну армію фармацевтів якщо й згадували, то в самому кінці. Повага до медиків тут безумовна, але фармацевт — окремий і вкрай важливий фахівець. Медицина й фармація, за цим порівнянням, — як крила одного птаха: галузі різні, а мета спільна — підтримати здоров'я людини.

Саме з почуття професійної гідності народилося бажання змінити ситуацію. Напередодні V Національного з'їзду фармацевтів України в стінах тоді ще Української фармацевтичної академії вирішили об'єднати освіту, науку, промисловість і контроль якості — і домогтися для фармації власного дня в календарі. Шлях виявився непростим: ініціативу підтримав тодішній міністр охорони здоров'я Андрій Сердюк, активно сприяли Михайло Пасічник, Володимир Семиноженко та Олександр Біловол. Далі були Кабінет Міністрів, Верховна Рада, Адміністрація Президента — і безліч розмов із чиновниками, яких доводилося переконувати крок за кроком.

Ключовою стала розмова з тодішнім Президентом Леонідом Кучмою. Аргумент був простий: у державному календарі професійних свят більше, ніж днів у році — є свята шахтарів, рибалок, пасічників, — а Дня фармацевта чомусь немає, хоча професія для охорони здоров'я надважлива. «Зрозуміло, що добре жити без ліків, але неможливо», — сказав тоді автор спогаду. Цей життєвий аргумент спрацював: Президент ініціативу підтримав і зауважив, що покладає на українську фармацію великі надії.

Розв'язка настала у вересні 1999 року на V Національному з'їзді, який зібрав 2500 делегатів — масштаб був такий, що про подію говорило навіть радіо «Німецька хвиля». Роботу з'їзду двічі переривали терміновими повідомленнями з Адміністрації Президента. 6 вересня зачитали Указ про надання академії статусу Національної — так Українська фармацевтична академія стала Національним фармацевтичним університетом. А вже 7 вересня 1999 року був підписаний довгоочікуваний Указ про заснування професійного свята. У документі йдеться, що його ухвалено «на підтримку ініціативи Міністерства охорони здоров'я України та враховуючи значний внесок працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров'я населення».

Так мрія стала реальністю, а престиж праці фармацевта — закріпленим на державному рівні. І тепер, вітаючи колег із їхнім днем, автор спогаду каже, що відчуває гордість за всіх, хто пов'язав своє життя з фармацією.