Хто за що відповідає у війні: поради іноземного експерта Україні

Глен Грант, який працював у Міноборони Великої Британії та брав участь у реформуванні оборонних систем понад 15 країн, написав статтю-рефлексію на Принципи Головнокомандувача. Його головна теза: перш ніж будувати нову армію, треба домовитися, хто в цій системі має владу, ресурси, хто ухвалює рішення і хто відповідає за результат.

Грант дивиться на українську систему одночасно з двох позицій: він розуміє логіку західної моделі цивільно-військового розподілу ролей, але достатньо довго працював з українськими інституціями, щоб не переносити цю модель механічно. Його текст — це зовнішня діагностика: де саме мають проходити межі між політичним керівництвом обороною, стратегічним військовим керівництвом та безпосереднім командуванням операціями.

Ключовий принцип, який він пропонує, простий: відповідальність повинна йти за повноваженнями. Не можна відповідати за результат, не маючи права ухвалювати необхідні рішення, і не можна мати владу, не відповідаючи за її наслідки.

Грант пропонує чіткий розподіл ролей: Міноборони — це цивільний політико-адміністративний орган, який не воює, а забезпечує ресурси, політику та підзвітність. Головнокомандувач — найвища професійна військова посада, яка відповідає за стратегічне керівництво, але не повинна особисто вести бойові дії. Генеральний штаб має фокусуватися на розвитку сил і майбутньому, а не втручатися в щоденне командування. А Командувач Об'єднаних сил — це оперативний командувач, який має реальні повноваження щодо переданих йому сил і відповідає за проведення операцій.

Експерт наголошує: для кожної ключової посади законодавство має чітко відповісти на п'ять питань — яке рішення забезпечує ця особа, кому доповідає, які має повноваження, за якими критеріями її оцінюють і які наслідки за невиконання обов'язків. Інституційна чіткість — це не адміністративна розкіш, а стратегічна спроможність, яка скорочує цикл ухвалення рішень і зміцнює довіру між цивільними та військовими.