34 роки таборів і вишивані мініатюри: у Львові згадали Ірину Сеник

15 вересня в Музеї етнографії та художнього промислу зібралися історики, музейники, освітяни, громадські діячі та люди, які знали Ірину Сеник особисто. Приводом стало 100-річчя від дня її народження. Львівська обласна рада вже проголосила 2026 рік Роком Ірини Сеник, тож ця зустріч — одна з низки запланованих подій.

Ірина Сеник народилася 1926 року у Львові в родині січового стрільця. Загалом у радянських таборах, в'язницях і на засланні вона провела 34 роки — більше, ніж будь-яка інша жінка. Уперше її засудили, коли їй було 18. Згодом вона стала членкинею Української Гельсінської групи, підтримувала родини політв'язнів і виступала на захист незаконно засуджених.

Після повернення в Україну 1983 року їй як «особливо небезпечній рецидивістці» заборонили жити ближче ніж за 101 кілометр від Львова. Тож вона оселилася в Бориславі разом із чоловіком, колишнім політв'язнем Василем Дейком, і прожила там майже 30 років. Саме звідти до Львова привезли її вишиті роботи. Депутатка Львівської обласної ради Ореслава Хомик згадує: вишивати Ірину навчила монахиня, яка зробила для неї голку з риб'ячої кістки.

«Я знала Ірину Сеник із кінця 1980-х років. Після другого ув'язнення їй не дозволили повернутися до рідного Львова, тому вона оселилася у Бориславі. Коли почалося національне відродження, я очолила Союз українок у Трускавці, а пані Ірина – у Бориславі. Ми відновили діяльність цієї більш ніж сторічної організації й багато заходів проводили разом. Пам'ятаю, у 2002 році, коли Віктор Ющенко балотувався до Верховної Ради, я очолювала його виборчий штаб і запросила Ірину Сеник виступити на відкритті кампанії. Вона виголосила палку промову на підтримку Ющенка. А вже наступного дня до неї прийшли міліціонери й жорстоко побили. Попри все це, пані Ірина, яка загалом провела 34 роки у в'язницях, таборах і на засланні, ніколи не нарікала на долю. Навпаки – навіть про найстрашніше вона могла говорити з гумором», – розповіла Ореслава Хомик.

Захід розпочали з погашення поштової марки до ювілею, далі відбувся круглий стіл. Першим виступив правозахисник Мирослав Маринович, співзасновник Української Гельсінської групи, до якої Сеник вступила 1979 року. «Ірина Сеник належить до тих українців, які справді зродилися великої години... Ірина Сеник у моїй уяві постає як учасниця естафетного забігу. В її руці естафетна паличка, яку вона отримала з рук діячів ОУН і воїнів УПА, і яку вона пронесла через дисидентський і правозахисний час, міцно тримаючи в руках і подаючи приклад, і врешті передала після здобуття незалежності в руки наступних поколінь українських патріотів», – сказав він.

Окрім вишивок і видань, на виставці показали книги про життя Сеник. Її поезії почали публікувати ще за життя — окремими збірками вийшли «Сувій полотна» та «Біла айстра любові». 1998 року на з'їзді Світової федерації українських жіночих організацій у США її визнали однією зі 100 героїнь світу. Серед нагород — орден Княгині Ольги III ступеня та орден «За мужність» І ступеня. Померла Ірина Сеник 25 жовтня 2009 року, похована на Личаківському цвинтарі.