Липневі граблі: знову та ж історія з кадровими перестановками

Рівно через рік після минулорічної липневої кризи історія повторюється — знову ті самі граблі. Громадський діяч Юрій Кужелюк аналізує кадрові рішення, які сколихнули суспільство.

Заміна уряду назріла, і спершу все виглядало обнадійливо: кандидатура прем’єра була серйозною, склад — прийнятним. Люди майже повірили, що влада нарешті взялася за розум. Але потім пішли «фінти» — з Федоровим, Клименком і призначенням Свириденко послом у США. «Боже, яке кончене!» — саме так, за словами Кужелюка, реагує народ.

Окрема болюча тема — Сирський. Він безпосередньо керував обороною Києва та Харківським наступом, але тепер загруз у політичних інтригах. Конфлікт між Федоровим і Сирським — класичне зіткнення технократичного підходу з армійським консерватизмом. Президент опинився перед дилемою: знайти людину, яка не розвалить оборону й водночас виведе армію на новий рівень.

Головна причина звільнення міністра оборони, схоже, не в ефективності, а в рейтингах. За червневими даними КМІС, баланс довіри до Федорова становив +29%, тоді як у президента — +27%. «Згадаймо звільнення Залужного, Кулеби, Малюка, ревнощі до Буданова та Кіма. Усі вони формували політичний імідж — тобто спілкувалися з суспільством і здобували довіру. У Європі це норма, у нас — прерогатива найяснішого цісаря», — зазначає Кужелюк.

Сам того не бажаючи, Зеленський створив собі серйозного конкурента. Молодий технократ, якого «репресував» президент, може стати новим кумиром — адже ображених в Україні люблять. Гасло «Потрібні зміни!» напрошується саме собою. І все ж, як кажуть, немає лиха без добра: спровоковані масові акції нагадали владі, що навіть під час війни не можна виходити за береги. Сподіваємося, цей урок запам’ятають хоча б до наступного липня.