Перші українські паспорти: не 1991 рік, а 1917-й

Зазвичай історію українських паспортів починають із 1991 року, але це не зовсім так. Ще в листопаді 1917-го Генеральний Секретаріат ухвалив рішення видавати громадянам Української Республіки власні закордонні документи. А вже після проголошення незалежності УНР, 2 березня 1918 року, Центральна Рада затвердила Закон «Про громадянство», а за два дні — закон про його реєстрацію.

До цього на українських землях існували документи, які називали паспортами, але видавали їх імперські влади. У Гетьманщині та на Запорозькій Січі ще у XVIII столітті були власні «пашпорти», проте вони слугували радше посвідченнями для пересування, а не документами громадянина.

Унікальність паспорта УНР полягала в тому, що він засвідчував громадянство і право на консульський захист. Єдиного зразка не було: збереглися документи на 4, 16 і 24 сторінки, з обкладинками синього, сірого чи фіолетового кольорів. Усередині — тризуб, фото, підпис і докладний опис власника: зріст, колір волосся й очей, форма обличчя, інколи навіть віросповідання.

Показовий приклад — паспорт Катерини Грушевської, доньки Михайла Грушевського, виданий у Празі 1919 року. У документі зазначено, що вона їде до Голландії та Швейцарії з науковою метою, а за його оформлення сплатили 8 гривень гербового та 2 гривні канцелярського збору.

Після поразки УНР українські дипломатичні місії ще довго продовжували видавати такі паспорти за кордоном. А от в УСРР із 1932 року запровадили зовсім іншу систему: більшість селян залишилися без документів, що прив'язувало їх до місця проживання. Лише у 1970-х паспорти почали видавати всім. А сучасна ID-картка з'явилася вже в незалежній Україні, але перша сторінка цієї історії була написана ще в 1917-му.