Відповідальність має йти за повноваженнями: як Україні налагодити управління війною

У статті-рефлексії на Принципи Головнокомандувача, яку переклала «Українська правда», Грант, який має досвід роботи в Міноборони Британії та реформування оборонних систем понад 15 країн, разом із колегами Томасом Дуреллом Янгом і Владіміром Міленскі діагностує українську систему управління обороною.

Експерти наголошують: щоб армія стала сучасною, спершу треба чітко визначити, хто ухвалює рішення, хто має ресурси, а хто відповідає за результат. Без цього навіть найкращі плани реформ не спрацюють, а на війні затримки через непорозуміння коштують життів.

Автори пропонують модель, за якої Міністерство оборони відповідає за цивільну політику, ресурси та підзвітність парламенту, Головнокомандувач — за стратегічне військове лідерство і професійні поради уряду, а Генеральний штаб зосереджується на розвитку сил і підготовці до майбутніх загроз. Ведення ж поточних операцій має бути справою окремого Об'єднаного штабу та командувача Об'єднаних сил.

Грант зауважує, що нинішній український Об'єднаний штаб отримав роль, для якої не створювався, а межі між інституціями розмиті. Це породжує дублювання функцій, повільні рішення та ситуації, коли командир відповідає за результат, не маючи важелів впливу.

Ключова теза — відповідальність має відповідати повноваженням. Політичне керівництво відповідає за цілі війни та ризики, Міноборони — за політику й ресурси, військове керівництво — за професійні рекомендації та готовність, а оперативні командувачі — за проведення операцій. Інституційна чіткість, за словами експертів, — це не адміністративна розкіш, а стратегічна спроможність, яка скорочує цикл рішень і зміцнює довіру між цивільними та військовими.