Закон Грема: чому Індія й Китай не відмовляться від російської нафти одразу

Конгрес США ухвалив закон Ліндсі Грема про санкції проти Росії та Ірану. Президент отримує можливість запроваджувати тарифи до 100% на товари тих країн, які залишаються найбільшими покупцями російської нафти й газу. Але це не ембарго і не означає, що вже наступного дня Китай чи Індія перестануть купувати російську нафту. Йдеться насамперед про надзвичайно сильний переговорний важіль для американської дипломатії.

Розділ 113 закону описує конкретний механізм. Під вторинні тарифи потрапляють країни, які продовжують купувати російську нафту після набуття законом чинності і водночас входять до п'ятірки найбільших імпортерів російської сирої нафти за фізичним обсягом за попередні 12 місяців. Кожні 180 днів Офіс торгового представника США разом із Держдепом та Міненерго США має перераховувати цю п'ятірку. Ставка тарифу не обов'язково сягає 100%: президент має діапазон від більш ніж нуля до 100% і може змінювати її залежно від того, чи зробила країна "суттєві кроки" для скорочення закупівель.

Покупці при цьому дуже різні за масштабом. Індія бере близько 1,9 млн барелів на добу: у серпні імпорт російської нафти становив майже 1,87 млн б/д після рекордних 2,79 млн у липні. Туреччина у 2025 році купувала близько 317 000 б/д — це 47% усього її нафтового імпорту. Угорщина та Словаччина — приблизно по 0,1 млн б/д кожна, Азербайджан — лише близько 30 000 б/д.

Для малих покупців замінити російську нафту цілком реально. Угорщина й Словаччина після припинення постачань у січні вже переходили на морські поставки через хорватський Omišalj та трубопровід Adria/JANAF, номінальна потужність якого — близько 15 млн тонн на рік, тобто більше за сумарні потреби обох країн. MOL сперечається з JANAF щодо гарантованої пропускної здатності та технічних умов, НПЗ Slovnaft ще адаптується до ширшого crude slate — але це інженерні та комерційні питання, а не відсутність альтернативи. Азербайджан і сам великий виробник і експортер нафти: його 30 000 б/д — це радше економіка НПЗ, тож за потреби їх заміщують власною, казахстанською чи іншою нафтою.

Із Індією все інакше. У мирні часи вибір виглядав би просто: економія кількох доларів на Urals проти ризику тарифу на індійський експорт до США. Але закон ухвалюють не на спокійному ринку: американо-іранська війна триває вже сьомий місяць, Ормуз працює з великими перебоями, світові запаси впали більш ніж на 500 млн барелів, а Brent перевищувала $100. Близький Схід був природною альтернативою для індійських НПЗ, тепер він дефіцитніший, дорожчий і логістично ризикованіший. Серпневий експеримент це підтвердив: коли доступність російської нафти впала з 2,79 до 1,87 млн б/д, Делі не зміг просто докупити 900 000 барелів деінде — загальний імпорт нафти просів до 4,17 млн б/д, найнижчого рівня від початку близькосхідної війни. Витрати на імпорт нафти того місяця сягнули $16,69 млрд — на 25,8% більше, ніж рік тому. Тож перша реакція Делі на закон Грема — не "припиняємо закупівлі", а заяви про енергетичну безпеку, доступність палива та переговори зі США.

У Китаю запас міцності більший: власний видобуток у серпні — 4,34 млн б/д, запаси оцінюються приблизно у 1,23 млрд барелів, і лише за серпень країна покривала дефіцит пропозиції відбором із запасів на рівні близько 640 000 б/д. Пекін уже скуповує альтернативну нафту в Канаді, Західній Африці та Латинській Америці — нещодавні додаткові spot-купівлі оцінювалися більш ніж у 20 млн барелів, а конкуренція за них підняла премії окремих африканських сортів до $22 понад Brent. І головне: під час кризи в Перській затоці російська нафта має для Пекіна стратегічну цінність, якої не мала ще рік тому. ESPO з Козьміно йде напряму через Тихий океан, частина постачань — трубопроводами зі Східного Сибіру, і ні Ормуз, ні Суец їм не потрібні. Тож цього літа сталося протилежне до мети закону: Sinopec збільшив закупівлі російського ESPO, щоб компенсувати втрату близькосхідних постачань, а Reuters оцінював додаткові закупівлі на липень–вересень у 241 000 – 320 000 б/д.

Окрема інтрига — Туреччина. Розділ 113 говорить про п'ять найбільших імпортерів за фізичним обсягом, і за цією логікою Анкару з її 317 000 б/д важко не помітити. Водночас у липневих поясненнях розробників нової версії закону фігурували Китай, Індія, Словаччина, Угорщина та Азербайджан — це не збігається з очевидною арифметикою потоків. Сам закон країн не називає: остаточне визначення — за Офісом торгового представника США. Якщо Анкара потрапить до п'ятірки, Вашингтон отримає ще один сильний важіль; якщо ні — цікаво буде побачити методологію, яка залишить поза списком країну, що купує в Росії в кілька разів більше нафти, ніж Угорщина чи Словаччина.

Підсумок простий: закон Грема — не чарівна кнопка, яка перекриває російський нафтовий експорт. Для малих покупців він потенційно дуже ефективний, для великих — сумнівний. Документ створює погрозу, а перетворити її на реальне скорочення російських нафтових доходів має американська дипломатія.