Залізниця під час війни: чому реформа — це про стійкість, а не про папери

Реформу залізниці в Україні обговорюють роками, але вона не може бути простим набором правильних рішень. Важливо не лише бачити мету, а й розуміти, як до неї йти: ті самі зміни, зроблені в іншій послідовності, можуть дати зовсім інший результат.

Перший крок уже зроблено — ухвалено закон про безпеку та інтероперабельність. Він виводить із Укрзалізниці функції нагляду, сертифікації та розслідування аварій, адже учасник ринку не може сам собі встановлювати правила й сам себе контролювати.

Далі — модель суспільно важливих перевезень (PSO). Державне замовлення вже запущено, але його треба розвивати до повноцінної європейської моделі: чіткі правила, довгострокові контракти, зрозуміла методологія компенсацій. Це дозволить громадам замовляти електрички, які не окупаються комерційно, і робить перевезення інвестиційно привабливими.

Лише після цього — структурна трансформація Укрзалізниці та відкриття ринку. Спочатку на колії 1435 мм, яка інтегрує Україну в ЄС, а потім на мережі 1520 мм. Це дає змогу перевіряти нові механізми на практиці, а не експериментувати з усією системою.

Цю логіку має зафіксувати Дорожня карта реформ, яку вже обговорили з Єврокомісією та закріпили в Ukraine Facility. Але головне — війна: залізниця щодня забезпечує перевезення під атаками, тож поступовість — не бюрократична обережність, а питання стійкості. На папері нову систему можна намалювати швидко, але ціна помилки зараз надто висока.