Джил Сінклер: «Україна веде війну за право мати власний вибір, і це ознака ментальних змін»

Тиждень обговорив зі стратегічним радником високого рівня від Канади Джил Сінклер питання реформ українського війська, двосторонньої та євроатлантичної співпраці.

Які є практичні результати допомоги Канади в підготовці українських військовослужбовців і які подальші напрями співпраці?

— Передусім зауважу, що Канада розпочала співпрацю з українським оборонним відомством іще у 2015 році. Відбувалася вона в кількох площинах. Зокрема, ми здійснювали індивідуальну стрілецьку підготовку, навчали військових медиків, допомагали вирішувати проблему саморобних вибухових пристроїв. Наші зобов’язання перед Україною лишаються незмінними. Звісно, сьогодні очевидно, що українське військо набагато краще підготовлене, більш боєздатне й спроможне до захисту власної країни. І це дуже вражає, враховуючи ті виклики, які стоять перед Україною! Наведу приклад нашого внеску в цей здобуток. Лише в останню ротацію, починаючи від вересня 2017-го, ЗС Канади підготували 1 тис. українських військових у межах посиленого курсу з тактичної медицини. У вас стає дедалі більше власних інструкторів, які вже самотужки готують армійських фахівців.

Щодо подальших напрямів співпраці. Враховуючи, що підготовка на тактичному рівні відбувається добре й що військовослужбовці ЗСУ належно навчені й мотивовані, можемо почати тіснішу співпрацю на інституційному рівні. Наприклад, канадські представники перебувають на посадах заступника начальника навчального центру Військової служби правопорядку й радника в новоствореному медичному управлінні. Українці в багатьох питаннях уже самостійно, без нашої допомоги здатні здійснювати підготовку особового складу.

І тут варто поговорити про розширення двостороннього партнерства. Бо українці багато чого можуть навчити канадців. Якщо ви поспілкуєтеся з нашими військовими, які працюють з українськими колегами, що мають досвід АТО, то вони скажуть: ваші офіцери — це професіонали, у яких канадці переймають деякі важливі речі. І такі контакти дедалі менше схожі на наше навчання українців. Це справді партнерство.

Тобто актуальним ставатиме своєрідний обмін, дифузія досвіду?

— Саме так. Професіонали діляться досвідом із професіоналами. Це основна ідея. Українці воюють на передовій із дуже загрозливим противником, навчаючись нового щодня. І от тепер і ми вчимося у вас.

А як ви оцінюєте роль Проектного офісу реформ при Міноборони України? Чи потрібно його трансформувати?

— Знаєте, український досвід унікальний. Почну з того, що Проектний офіс реформ є продуктом суспільства, активної громадськості, яка втрутилася, щоб допомогти захистити країну, коли та була дуже вразливою. Багато українців стали волонтерами. Відклавши свої справи, вони йшли на фронт. І цей офіс постав саме із такого середовища. Зараз Україна перебуває в особливій ситуації, коли міністр і Збройні Сили можуть розраховувати на вміння та ресурси, надані громадськістю. Це дуже чітко видно, якщо подивитися на досягнення, скажімо, у продовольчому забезпеченні, логістиці, медицині. Офіс реформ відіграв важливу роль у розробці рішень і пропозицій щодо виходу з критичних ситуацій, отриманні фінансування для деяких проектів. І він потрібен доти, доки держава намагається сформувати адекватні інституції. Переконана, що партнерство, яке склалося між волонтерами, громадськістю та оборонним відомством, особливе. Воно немов серце реформ. У нього навіть є власна пристрасть.

Стратегічний оборонний бюлетень України є інституціалізаційною складовою еволюційних змін. І тут роль Офісу реформ непересічна, бо треба було і варто далі робити речі, яких у вашій армії ніхто не робив. Синергія партнерства, концентрована в одному місці, має допомогти тут. Звісно, якщо все буде гаразд з інституціями, цей інструмент перейде на новий рівень.

Як ви загалом оцінюєте реформування Збройних Сил України? У яких сегментах зміни були найуспішнішими?

— Якщо зважити на ті виклики, які стоять перед Україною та її армією, стан війни, скажу, що результат вражає. Чотири року тому у вас майже не було війська, а сьогодні 83% військовослужбовців — це контрактники. Україна значно поліпшила бойову спроможність, професіоналізм, оснащеність, змінюються ментальність і традиції в армії. Варто закріпити ці зміни на інституційному рівні й продовжувати рух на хвилі реформ. Я сповнена оптимізму, бо у вас є чітка дорожня карта реформ і ви працюєте поруч із такими країнами, як Канада. А отже, долучаєтеся до стандартів і принципів НАТО.

Окрім гарячої фази цей конфлікт має невидиму, але надважливу компоненту. Я кажу про те, що ми реально бачимо війну цінностей. Наскільки чітко це усвідомлюють наші західні партнери?

— Ви маєте рацію. Наше партнерство й дружба з Україною є якраз виявом усвідомлення та відчуття того, що ви закладаєте нове майбутнє своєї країни. Маю на увазі євроатлантичну, успішну державу, де панують свобода, гідність і безпека для всієї нації. Ви ведете війну за право мати власний вибір, і це ознака ментальних змін. Тому маєте таких партнерів, як Канада, тому ми знайшли одне одного.

Ми дуже задоволені, що торік підписали з Києвом Угоду про оборонне співробітництво. Це дуже символічно для зміцнення партнерства між Канадою та Україною. Вона відкрила нам чудові можливості в царині оборонних технологій, дослідницькій діяльності, оборонно-промисловій співпраці, оборонній політиці та підготовці війська. Ця взаємодія постійно переходить у нову практичну фазу.

Яким чином Україна може скористатися канадським досвідом демократично-цивільного контролю за діяльністю Збройних Сил?

— Так, у нас є значний власний досвід, але немає готових рішень чи моделей для України. Ситуації в наших країнах дуже різні. Та й не треба вам копіювати чиюсь практику. У вас є чудовий Стратегічний оборонний бюлетень. На його основі незабаром мають ухвалити закон про національну безпеку України. І там є положення про цивільно-демократичний контроль над військовими організаціями, про професійний склад Міноборони та Збройних Сил. Це такі організаційні елементи та процеси, як прозорість і підзвітність, що дуже важливі для сучасної армії в демократичній державі. Переконана: ці принципи корисні для України, вони змушують працювати всю систему. Україна йде в правильному напрямку, але в цього маршруту є свій час.

Досягнення яких стандартів дасть підстави вважати українську армію такою, що відповідає теперішнім безпековим загрозам?

— Насамперед це подальше підвищення професійного рівня армії. І тут ви значно прогресуєте. Також обов’язковим є досягнення тих етичних основ в армії, що закладені у фундаменті НАТО. Канада задоволена співпрацею з українськими друзями в цьому питанні. Вам потрібно досягти цілковитої сумісності зі стандартами Альянсу. Ще більшого результату ми воліли б очікувати у ментальних зрушеннях.

Наступне, що вам потрібно, аби відповідати майбутнім викликам і загрозам, то це бути інноваційними, гнучкими й водночас дисциплінованими. І у вас є відповідний потенціал. Україна вже показала себе інноваційною, бо гібридні війни — нова реальність, де ваша країна є, так би мовити, живою лабораторією того, якими будуть майбутні воєнні дії. І в таких умовах ви існуєте щодня. Тому повинні адаптуватися, вчитися. Вам допомагають партнери. Мало здобути досвід, його треба систематизувати, використати в підготовці особового складу — від сержантів до генералів. Головне — дотримуватися поставлених цілей. Так ви досягнете вищої готовності протистояти будь-яким безпековим викликам.

Ми чітко розуміємо: ця війна має потужну інформаційно-ідеологічну складову. Наскільки на Заході, зокрема в Канаді, досліджене це питання?

— Думаю, ми вчимося одне в одного протистояти інформаційним війнам. У нас є досвід, але в України він унікальний. І тут є простір для кооперації з країнами — членами Альянсу. Гадаю, у цьому Україна й Канада повинні підтримувати діалог і постійно співпрацювати.

Доволі болючими для ЗСУ були питання гендерної рівності. Може, через сильні радянські традиції. Чи прогресує українське військо в гендерному балансі?

— Хороше запитання. Тут є покращення. І це ще один напрям, у якому наші країни можуть співпрацювати. ЗС Канади мають дуже прогресивну гендерну політику. Мені самій приємно бачити жінок у війську. Можливо, їх використовують іще не так ефективно, як могли б, адже жінки становлять 50% населення! Якщо ефективніше залучати жінок в армію, вона буде сильнішою. Україна відкрита та прозора в цьому питанні, і ми тут теж партнери.

Сьогодні Росія будь-які конфліктні та інші «неіміджеві» ситуації довкола України прагне використати для розколу західної цивілізації, роблячи нас розмінною монетою на геополітичному столі. Як Україні поводитися в такій ситуації, щоб зберегти свій інтерес у світі?

— Це дуже складне запитання. Як радник з оборонної реформи я маю допомогти Україні досягти тих цілей, які вона поставила перед собою після Революції гідності. Це євроатлантичний вектор. Чому я згадала про це? Тому що почасти за кордоном про Україну говорять саме в контексті конфлікту з Росією. Але цей фактор не є визначає того, що Україна хоче для себе, для своїх людей, для власного майбутнього. Вашій країні треба далі реформуватися, маючи чіткий план на перспективу як запоруку прогресу. Тільки так ви захистите власний національний інтерес. Дивіться і йдіть уперед, не звертаючи уваги на те, хто й що вам каже. Ми дуже поважаємо героїзм та професіоналізм українських людей! Але благаю: не звертайте...

Тиждень.ua, спілкувався Геннадій Карпюк

Міністерство оборони України