Шлях «Грома»: від психолога до розвідника

«Тактична» борода прикриває бойовий шрам. Суворий, але водночас добрий погляд. Погляд людини, яка бачить війну щодня, але не зламалася під її тягарем. Такий вигляд має майор Олександр «Гром» — справжній бойовий офіцер. Людина з міцною волею, твердим характером та особливою харизмою

Коли 2014 року почалася війна на Сході України, Олександр був офіцером-психологом. Він міг спокійно залишитися в частині при штабі, адже його посада це дозволяла. Не дозволила совість. Олександр разом із колегами поїхав на Схід держави лікувати душі та повертати українських вояків до повноцінного життя.

— Бойовий стрес, посттравматичний синдром — тоді все було незвичним, — зізнається офіцер. — Не завжди все вдавалося. Адже теорія — це одне, зовсім інша річ стикнутися з цим на практиці. Було важко. По-справжньому важко. Особливо з військовослужбовцями, які перебували в районі Савур-Могили та пережили загибель своїх товаришів. Спочатку потрібно було зрозуміти бійця, осягнути те, що відчуває він в умовах бою.

У серпні 2015 року «Гром» пішов добровольцем до зведеного загону Повітряних Сил ЗС України «Дика качка» в його сьому, останню, ротацію. Вже там Олександру довелося нашвидку освоювати нові для себе спеціальності сапера та кулеметника.

— Рік тому наша ротація заїхала на «Зеніт», — згадує офіцер. — Пам’ятаю, що було дуже спекотно. Коли прибули на точку, то в нас обличчя були чорні від пилюки, лише навколо очей — чисті ділянки шкіри, які прикривали окуляри. Швидко вивантажили боєкомплект та продовольство. За півгодини сапер ввів мене в курс справи. Потім хлопці з 6-ї ротації поїхали на мирну землю, а ми залишилися на два місяці.

Саме під час постійних обстрілів у тому пекельному трикутнику шахта «Бутовка» — «Зеніт» — «Бастіон» у «Грома» з’явилося своєрідне хобі. Він почав перетворювати на справжні арт-об’єкти болванки 120 мм мін та стріляні великокаліберні гільзи.

— Матеріалу для творчості вистачало, — жартує офіцер. — Пензлик зробив з власної бороди. Пізніше знайомі волонтери допомогли з фарбами. Почав розмальовувати. Свої перші роботи дарував волонтерам та бойовим побратимам. Привіз «сувеніри» і рідним. Коли здається, що нерви вже не витримують напруги, хобі допомагає мені випустити пар. Це краще, аніж топити тугу на дні пляшки і перетворюватись на «аватара».

Після повернення із «Зеніту» офіцеру не вдалось «вписатися» в колись зрозумілі стандарти мирного життя. Навіть попри власний досвід психолога, не міг нічого з собою вдіяти.

— Здавалося, що тут, на «гражданці», я зовсім чужий, — ділиться пережитим «Гром». — У тилових частинах також себе не бачив. Знав, що моя війна ще не закінчена, доки ворог на моїй землі.

Невдовзі офіцер написав рапорт про переведення до одного з бойових підрозділів, що виконує завдання в районі АТО. Сьогодні він продовжує боронити Батьківщину у складі розвідувального батальйону.

З Олександром «Громом» зустрівся у Вінниці. Він укотре приїхав на мирну землю. Порівнюючи відчуття, які були у 2014–2015 роках, офіцер говорить, що навчився адаптуватись до миру. Сприйняття змінилося.

— Думаю, що в тих, хто продовжує війну і неодноразово бував удома, так само змінилося, — говорить Олександр. — Побувавши із родиною, хочеться повернутися додому і бути біля них. Сильно страждає душа, коли знаєш, що син та донечка зростають без татової ласки та й уваги. Дружині потрібне моє плече. В мене немає ненависті чи агресії до тих, хто радіє життю, відпочиває в ресторанах, ходить на концерти. Навпаки, це чудово, що люди не чують вибухів і не знають, що таке смерть! Ми воюємо заради цього. Якщо щодня жалобу оголошуватимемо, то швидко програємо. Немає легшої здобичі, ніж деморалізована країна.

Владислав Дем’яненко,

Видання Міноборони України «Народна армія»

Міністерство оборони України