Танкіст-орденоносець знову в строю

У житті капітана Сергія Каплі було чимало доленосних подій і важких випробувань. Та участь у боях біля Дебальцевого стала іспитом на мужність, який він успішно склав

Два тижні своєї служби під Дебальцевим на початку 2015 року тридцятирічний командир танкової роти танкового батальйону окремої механізованої бригади капітан Сергій Капля не забуде ніколи. Чимало випробувань тоді довелося пройти молодому офіцеру, що загартувало його як бойового командира. А ось біль через втрату друзів ятритиме душу до скону.

... Сергій родом з Луганщини, тож вигнання бандитів з Донбасу для нього є справою честі. Коли рідну землю охопило полум’я війни, офіцер звернувся до командування батальйону та бригади з проханням направити його до зони АТО. Та на той час військова частина виконувала не менш важливе завдання щодо прикриття державного кордону. Тому, як кажуть, кожен штик тоді був на особливому рахунку.

Восени 2014-го Сергію таки вдалося потрапити в Донецьку область у складі одного з підрозділів на танках Т-64Б. Служив біля Артемівська, а в січні 2015-го прибув на підсилення підрозділів 80-ї окремої аеромобільної бригади, які прикривали Дебальцеве.

— Львівські десантники, більшість з яких були мобілізованими, з перших хвилин вразили нас хоробрістю і швидкістю прийняття рішень. Їхній незламний бойових дух передався й усім моїм необстріляним підлеглим. Тож, прибувши на позицію, ми вже за кілька хвилин направили гармати в бік ворожої бронетехніки, — гордо говорить офіцер.

Сидіти тільки на одній позиції «вісімдесятки» воїну-танкісту не довелося. Старші командири кидали його взвод майже по всьому Дебальцівському плацдарму. Коли ж на початку лютого 2015 року ворог цілеспрямовано почав захоплення Дебальцевого, стало зовсім гаряче. Сили ворога тоді удвічі-тричі переважали можливості наших воїнів.

Як пригадує Сергій, проти трьох його танків часто виходило до восьми бронемашин із російсько-терористичною символікою.

— Зараз майже неможливо точно підрахувати, скільки танків чи бронетранспортерів знищили мої підлеглі, а скільки лише вивели з ладу: шквальний вогонь єдиним потоком виливався на ворогів. Результати ж моїх особистих пострілів: три танки точно стали купою металу, декілька бронемашин були підбиті, але ступінь їхнього руйнування розвідка так і не з’ясувала, — зауважив танкіст.

Саме тоді офіцер вперше відчув внутрішнє спустошення через втрату бойових товаришів, з якими пліч-о-пліч воював. Бійці різних підрозділів поклали своє життя на околицях Дебальцевого. Чимало десантників були покалічені чи поранені. З деякими з них він потім зустрічався у Харківському госпіталі, з кимсь спілкується й зараз.

2 лютого 2015 року в ході бою поблизу «горловини» Дебальцівського плацдарму Сергію через тимчасову втрату зв’язку довелося переміщуватися між позиціями двох танків. Доводилося особисто ставити завдання й змерзлими пальцями керувати приладами. Тоді ворог кинув проти наших бійців мотопіхотну роту, посилену трьома танками Т-72.

У розпал бою Сергій Капля вкотре стрибнув у башту танку і зламав передпліччя лівої руки. Та з’ясував він це лише пізно ввечері, коли зняв бушлат.

— Увесь той день я воював, як заведений. Відчував пекельний біль, але розбиратися з рукою просто не було часу. Тоді бандити прагнули оточити угрупування сил АТО, тож від наших дій залежали долі тисяч українських героїв, — згадує військовослужбовець.

Сергій погодився на евакуацію лише під кінець наступного дня, коли йому на заміну прибув інший офіцер.

Після місяця лікування, у березні 2015-го, Сергій Капля повернувся до своєї військової частини, а вже у квітні виконував бойові завдання на рідній Луганщині. Відтоді його підрозділ не залишає найсхідніший напрямок зони АТО.

У серпні 2015 року Указом Президента України за героїзм і самовідданість, проявлені у боях на Донеччині, офіцера-танкіста нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Про це він дізнався по радіозв’язку просто під час чергового бою біля міста Щастя від командира бригади полковника Віктора Ніколюка.

Офіцером-танкістом пишаються і дуже хвилюються за нього дружина Олена та маленькі донечки Альбіна і Валерія. Заради них він здатний провести ще чимало боїв, але пообіцяв дітям повернутися живим.

Сергій твердо вірить у перемогу і відновлення миру на українському Донбасі.

«Народна армія»

Міністерство оборони України