П'ять країн, п'ять шляхів: як Балтія та Балкани дійшли до ЄС

Розпад комуністичних режимів у Європі обернувся для нових держав по-різному. У Балтії процес супроводжувався масовими мирними акціями та спробами Москви втримати контроль, а на Балканах вилився у війни, що тривали майже десятиліття. Попри різні стартові умови, всі п'ять країн зрештою опинилися в Європейському Союзі.

Литва першою серед радянських республік проголосила відновлення незалежності — ще 11 березня 1990 року. У відповідь у січні 1991-го радянські військові штурмували телевежу у Вільнюсі, загинуло 14 людей. Країна вистояла, а вже у 2004 році вступила до ЄС і НАТО, а з 2015-го перейшла на євро. Сьогодні Литва робить ставку на фінтех, біотехнології та лазерну промисловість.

Естонія обрала інший шлях — цифрову державу. Відновивши незалежність 20 серпня 1991 року, вона провела радикальні ринкові реформи, а з 1996-го почала комп'ютеризувати школи. Електронне голосування тут запустили 2005 року, а програму е-резидентства — 2014-го. Естонія стала домівкою для Skype і Bolt, а до ЄС приєдналася у 2004 році.

Латвія, яка відновила незалежність де-факто 21 серпня 1991-го, пам'ятає про Барикади в Ризі — тисячі людей тоді вийшли захищати парламент і телецентр. Країна успадкувала складну демографічну ситуацію: у 1989 році етнічні латиші становили лише 52% населення. До ЄС Латвія вступила у 2004-му, євро запровадила 2014-го.

Словенія та Хорватія вийшли з Югославії в один день — 25 червня 1991 року. Словенія відбулася десятиденною війною, а Хорватія занурилася у конфлікт, що тривав до 1995-го. Вуковар став символом руйнувань, а відновлення контролю над територіями відбулося після операцій «Блискавка» та «Буря». Хорватія вступила до ЄС лише у 2013-му, а до єврозони та Шенгену — у 2023-му.

Спільного в цих п'ятьох — не модель, а набір рішень: демократичні інституції, ринкова економіка, правові реформи та курс на ЄС і НАТО. Членство в Союзі не позбавило їх від демографічних проблем чи корупційних ризиків, але дало доступ до спільного ринку та фінансування. Як показує їхній досвід, проголошення незалежності — це лише початок довгої роботи над державою.