Корупція під час війни: чому це питання виживання України
Війна триває, а Україна досі не має повноцінно призначеного міністра оборони. В країні, яка щодня бореться за існування, це ненормально, кажуть у владних колах.
Україна переживає один із найважчих періодів своєї історії. Росія щодня нагадує про себе не лише на фронті, а й намагається зробити страх частиною нашого життя. Але звикати до цього не можна — і не можна дозволяти ворогові визначати, якою буде наша країна.
У такій ситуації країна не може залишатися без повноцінно призначеного Міністра оборони. Це ненормально. Оборонна політика не може перебувати в режимі тимчасовості, коли щодня треба ухвалювати критично важливі рішення. Але проблема значно ширша за одну посаду чи одне міністерство.
Перед Україною стоїть фундаментальне питання: як має функціонувати держава, якщо війна триває роками? Чи може Росія фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу? Відповідь очевидна — ні. Демократія не може бути заручницею Кремля. Тому треба знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дасть змогу відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни — з правом голосу для військових, мільйонів українців за кордоном і людей у прифронтових регіонах.
Окрема тема — корупція. У мирний час вкрадені гроші означають гіршу дорогу чи лікарню. Під час війни — це боєприпас, який не доставили, система РЕБ, якої не було, машина, яка не евакуювала пораненого. Тому корупція під час війни — це не просто фінансова проблема. Це питання нашої здатності вижити й перемогти. Кожна гривня, яка мала працювати на оборону, повинна працювати на оборону.
Але корупція — лише симптом. Головна проблема — системна криза управління. Стара система живе за власними правилами: повільно ухвалює рішення, карає за ініціативу й винагороджує за лояльність. Потрібен простий принцип: влада означає відповідальність. Отримав повноваження — відповідай за результат. Отримав бюджет — покажи, що зроблено. Отримав посаду — поясни, яких результатів досяг.
Люди можуть пережити надзвичайно важкі часи, але дуже складно витримувати відчуття несправедливості. Коли хтось на фронті ризикує життям, а хтось у тилу краде на війні — руйнується довіра між громадянином і державою. А разом із довірою зникає надія. Українці завжди давали владі величезний кредит довіри. Це не право робити все без пояснень, а обов'язок бути чеснішими із суспільством.
Україна може одночасно воювати і залишатися демократією. Вибори — це момент, коли влада знову приходить до громадянина і каже: "Ось що ми зробили. Тепер ви вирішуєте, чи довіряєте нам далі". Не можна дозволити Путіну вирішувати, коли українцям обирати свою владу. Проблема України точно не в українцях — наші люди вже давно готові до іншої країни. Тепер держава має стати гідною своїх людей: з інституціями, сильнішими за прізвища, і результатом, важливішим за лояльність.
