Чому критика Федорова несправедлива: розбір ситуації

Коли перші емоції навколо відставки Михайла Федорова вщухли, варто подивитися на ситуацію тверезо. Критика на його адресу звучала буквально з першого дня, але вона часто ґрунтувалася на нерозумінні контексту. Люди сформували хибні очікування, а за розчарування зробили винним самого Федорова.

Федоров — один із найефективніших "виживальників" у команді Зеленського. Він умів боротися за своє місце у владі так, як ніхто інший, і це давало йому змогу втілювати амбітні проєкти. Українці ж традиційно цінують героїв, які гинуть за принципи, а не тих, хто домовляється. Але для реальних змін потрібна влада, і часто заради неї доводиться поступатися.

Політичну заяву Федоров зробив саме тоді, коли втратив шанс повернутися у владу. Це логічно: без посади і без опозиційного статусу він опиняється в політичному вакуумі. Звинувачення в тому, що він не критикував владу, поки був її частиною, виглядають щонайменше наївно.

Коли людина має ідеї та зв'язки, а від неї очікують, що вона поховає себе в країні без реальних можливостей, це абсурд. Федоров обрав шлях роботи в команді, навіть якщо це розчарувало деяких прихильників. Тепер його руки розв'язані. А щодо розмов про "втрату технологій" — варто згадати, що українські мілтех-компанії співпрацюють із закордонними партнерами, і це нормальна практика.

Україна втратила міністра оборони у складний час. Федоров продовжить працювати на країну так, як вважає за потрібне. І якщо завищені стандарти соцмереж позбавлять Україну зв'язків і мізків таких людей, як він, шкодуватиме вже суспільство, а не чиновник.