Повернення полковника: 88 років потому Коновалець вдома

Шлях Коновальця додому був довгим і драматичним. Усе життя він боровся за просту ідею: Україна має бути незалежною, а її кордони — захищати власна армія. Історію ж полковника вписували переважно вороги — ті, хто ненавидів саму цю ідею.

Його шлях у Києві почався з розчарування. 26-річний хорунжий австрійської армії приїхав із полону в Царицині, щоб запропонувати Центральній Раді створити українські частини з полонених галичан. Натомість почув від Володимира Винниченка: «Не своєї армії нам, соціял-демократам і всім щирим патріотам, треба, а знищення всяких постійних армій». Ліва влада вважала постійне військо анахронізмом.

Та Коновальця це не зламало. Разом із побратимами він організував масове віче, і Симон Петлюра дав згоду на створення куреня Січових стрільців. Добровольців закликали: «Ми, галицькі, буковинські та угорські українці, сини єдиного українського народу, в цей важкий час... повинні взяти якнайдіяльнішу участь у творенні нового державного ладу».

Січові стрільці стали тією силою, що душила більшовицьке повстання в Києві, прикривала відступ уряду й пізніше розбила гетьманців під Мотовилівкою. Коли ж Галичина опинилася у війні з Польщею, Коновалець ухвалив непросте рішення: залишитися в Києві. Він бачив ціле — крах Австрії та Німеччини спровокує російський наступ, і доля всієї України вирішується саме тут.

Після поразки УНР він не зневірився, а створив Українську військову організацію, а згодом — ОУН. Відмовився від генеральського звання, бо вважав, що підвищення можна отримати лише на дійсній службі, й назавжди залишився полковником. Москва полювала на нього роками, і 23 травня 1938-го агент НКВД Павло Судоплатов убив його в Роттердамі.

Сьогодні прах Коновальця зустрічали вночі біля Патріаршого собору Воскресіння Христового. Бійці ремонтного батальйону відновили столітній броньовик «Отаман Коновалець» і поставили домовину на артилерійську лафету Січових стрільців. Сам полковник казав: «Казати собі, що все покінчено, що "comedia finita", я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином». Україна знову воює з Москвою, але тепер має шанс довести його справу до кінця.