СЗЧ в армії: чому статистику приховали і що робити з сотнями тисяч справ

Про це йдеться в авторському матеріалі, опублікованому з дозволу автора. Головна думка проста: держава лікує симптоми, а не причини, і щоразу, коли черговий дедлайн спливає, повертається до того самого.

Хронологія вже знайома. 1 січня 2025 року запрацювало перше законодавче «вікно» для добровільного повернення із СЗЧ — з гарантованим поновленням служби та забезпеченням. 1 березня 2025-го цей механізм продовжили. А 30 серпня 2025 року з'явилося нове, розширене вікно, яке охопило й нові випадки. Після кожного дедлайну повернутися було можна, але вже без пільгового режиму.

Зараз перше СЗЧ фактично не тягне за собою реального покарання. Натомість воно створює величезний клопіт для слідчих, прокурорів і суддів, які роками працюють над вироками. І навіть якби всі п'ять судових систем України разом із прокуратурою та ДБР узялися за ці справи одночасно, розслідувати й винести вироки за всіма епізодами вони не змогли б.

Що штовхає людей на СЗЧ? Найчастіше — етап навчального центру. Свіжомобілізованих і психологічно непідготовлених військовослужбовців намагаються зробити піхотинцями, і для середньостатистичного новачка цей стрибок виявляється завеликим. Автор переконаний: потрібен курс м'якої адаптації.

Другий за частотою фактор — не зійшлися з командуванням. Буває, що винне командування, буває, що підлеглий, а буває, що обидві сторони. Один із виходів — спростити переведення. Нині навіть коли обидва командири згодні, система може блокувати перехід місяцями.

Третя причина — гроші. У солдатів є сім'ї, а розмір грошового забезпечення фактично не змінювався протягом усієї війни, попри значну інфляцію. Певний оптимізм дає проєкт держбюджету на 27-й рік: видатки за цією статтею заклали збільшення більш ніж на 20%. Головне, щоб це справді дійшло до людей.