Ухилянт vs «ухилянт у законі»: чому без чіткого визначення репресії не спрацюють

В Офісі президента, Міністерстві оборони та громадських радах активно обговорюють, як боротися з ухилянтами. Пропозиції — від обмеження політичних прав до блокування рахунків і створення дискомфортних умов. Але чи справедливо карати, коли саме поняття «ухилянт» досі не має юридичного визначення?

На практиці виходить нерівність: якщо в тебе немає статків і потрібних знайомств — ти ухилянт. Якщо ж вони є — ти вже не порушник, а людина з правильно оформленими документами. Автор матеріалу називає це «ухилянтом у законі».

А що з тими, хто виїхав за кордон на «законних» підставах і роками не повертається, попри складену присягу? Колишні офіцери, силовики чи чиновники, які знайшли собі бронювання і спостерігають за війною збоку, — вони ухилянти? А родичі політиків і бізнесменів, які підозріло легко отримують законні підстави не воювати?

Неможливо побудувати справедливу мобілізацію за принципом: бідний ухиляється незаконно, а багатий — законно. Якщо ми хочемо говорити про відповідальність, спершу треба дати єдине юридичне визначення ухилення від захисту держави — без винятків для посад, прізвищ і капіталів. І лише тоді обговорювати обмеження прав чи рівень комфорту.

Інакше каратимуть лише тих, кому не вистачило грошей стати «ухилянтом у законі». І це буде не справедливість, а станова держава.