...Здавалося, настає кінець світу: на термінал десятками летіли снаряди з «Градів», від вибухів яких закладало вуха
...Здавалося, настає кінець світу: на термінал десятками летіли снаряди з «Градів», від вибухів яких закладало вуха. А за ними — лише за 20-30 метрів — вибухали міни.
Тільки-но настало хвилинне затишшя, як Сергій почув: — Командире! Ти де?
По голосу впізнав сержанта Андрія Гаврилюка — кращого гранатометника підрозділу.
— На місці, — відповів той. — Тримайтеся, бо зараз «сепари» посунуть.
Утім командир взводу міг цього й не говорити: хлопці знали, що за потужними обстрілами полізуть, як саранча, бойовики. Тож зустріли їх щільним вогнем. Після кількагодинної сутички ті відступили...
Це один із епізодів фронтового життя командира взводу 90-го аеромобільного батальйону лейтенанта Сергія Гуссіді.
Після закінчення Миколаївського педуніверситету імені Сухомлинського Сергій отримав диплом викладача шкільного предмета «Захист Вітчизни». А ще — звання молодшого лейтенанта запасу, оскільки відвідував заняття на військовій кафедрі.
— Навіщо тобі зірочки, друже? — напівжартома запитували однокурсники. — Ти що, воювати збираєшся?
— Воювати не збираюсь, але як чоловік повинен хоч трохи володіти зброєю, — відповідав хлопець. — Може, ці знання ще й знадобляться...
Як у воду дивився: у серпні 2014 року його мобілізували до Збройних Сил України. Знайомі кажуть, що він міг і не піти до війська: були на те серйозні причини. Та Гуссіді не з тих, хто ховається за спини.
— Треба — то треба, — розмірковував він, йдучи до військкомату.
Восени 2014го його призначили командиром гранатометного взводу, що входив до складу роти вогневої підтримки 90го окремого аеромобільного батальйону. Дислокувався підрозділ у селищі Старокостянтинівка неподалік Донецька.
— Ми часто потрапляли під ворожі обстріли, — розповідає Сергій. — Та найбільше, звісно, дошкуляли «Гради». Мені, вважаю, дуже пощастило з бійцями. Всі вони були такими ж мобілізованими, але більшість з них свого часу служили строкову. Ну а про бойовий досвід говорити не доводиться, бо воювати вчились на ходу. І вчилися непогано. Принаймні ворог це відчував на власній шкурі, особливо під час оборони донецького аеропорту.
На цьому об’єкті Сергій та його побратими мужньо відбивали не лише атаки бойовиків з місцевих покидьків, а й російських десантників. Він каже, що з перехоплених телефонних розмов було зрозуміло: окрім «вчорашніх трактористів і шахтарів», як називав терористів кремлівський «хрещений батько», там були і десантники Псковської дивізії. Після того, як аеропорт був підірваний, особовий склад гранатометного взводу виконував інші, не менш відповідальні, завдання. Зокрема, тримав оборону в районі населених пунктів Спартак, Опитне, Піски.
Під час вшанування захисників донецького аеропорту у січні цього року в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України до Сергія Гуссіді, трохи кульгаючи, підійшов кремезний чоловік. Ледь стримуючи сльозу, він міцно обійняв Сергія і тихо промовив:
— Дякую, друже! Ти для мене немов рідний брат...
З’ясувалося, Сергій врятував йому життя, витягнувши пораненого зпід носа у бойовиків...
У вересні 2015 року лейтенант Гуссіді демобілізувався. І відразу повернувся до рідної миколаївської школи № 6, де на нього зачекалися старшокласники.
Сергія з нетерпінням чекали і вдома — син Давид, дружина Світлана та батьки — Микола Георгійович і Тетяна Олександрівна.
— Скільки б мені не відміряла років доля, я завжди пам’ятатиму своїх хлопців із взводу, — говорить Сергій Гуссіді. — Всі вони були надзвичайно хоробрими, відповідальними людьми, готовими триматися до останнього. Андрій Гаврилюк загинув під залізобетонними завалами терміналу, відбиваючи чергову атаку бойовиків. Ще напередодні цієї неоголошеної війни я не вірив, що серед нас є такі люди. Тепер точно знаю: Україну є кому захистити. І якщо виникне потреба, я готовий все кинути і знову їхати на Донбас.
Там, у терміналі донецького аеропорту, офіцер вирішив: на уроках «Захисту Вітчизни» викладатиме так, щоб підопічні зрозуміли, що вони здобувають знання, від яких може залежати їх життя.
— На таких, як ти, Сергію, повинна рівнятися вся українська молодь, — казала народна артистка України Ада Роговцева, вручаючи йому в Центральному будинку офіцерів почесний знак «За оборону Донецького аеропорту». — Ти зі своїми бойовими побратимами протягли своїй країні народу руку допомоги у драматичні дні. Честь і слава вам, хлопці!
Додати до сказаного Адою Миколаївною нічого...
«Військо України»
Міністерство оборони УкраїниДля добавления комментария пожалуйста авторизируйтесь или зарегистрируйтесь.