Кадри тануть, як мамонти: що не так з управлінською вертикаллю

У Верховній Раді дедалі важче зібрати стабільну монобільшість для ухвалення законопроєктів — особливо тих, від яких залежить фінансова підтримка європейських партнерів. Колишній надійний «клей» для цементування єдності у стилі турборежиму більше не працює: немає ні цукерочок у вигляді додаткових бонусів за лояльність, ні нагаєчки у вигляді контролю за відкритими кримінальними справами над «побратимами» по партії. Усе це підточує фундамент законотворчої вертикалі, а гасло про єдність гаранта та парламенту дедалі частіше викликає сумніви.

Не тішить успіхами й виконавча гілка. Уряди змінюються наче рукавички, проте «геніальних управлінських рішень» так і не видно — натомість з'являються все вигадливіші корупційні схеми. То в Енергоатомі, то в міністерстві юстиції виявляють «поганих хлопців», які норовлять підставити свого вождя. Де та молода й амбітна команда, що мала докорінно змінити правила в заскорузлій олігархічно-кумівській політиці? Антиолігархічні закони вже ухвалили, санкції РНБО запровадили, а пандемія корупції лише поширюється.

Землетруси та цунамі постійно здригають і дипломатичний напрямок. То виникають проблеми із затвердженням та пошуком послів до різних країн, то вже затверджені дипломати отримують кримінальні підозри. Дивує, чому у великій країні так важко знайти адекватних дипломатів, якщо міжнародні відносини вивчають у десятках вишів — навіть у Чернівцях.

Не справдилися очікування й на те, що достатньо замінити очільника офісу — і управлінський механізм запрацює, наче швейцарський годинник. Під новим керівником уже йдуть тріщини по стінах.

Найвлучніше автору видається порівняння управлінської моделі з балістичною багатоступеневою ракетою: під час польоту від ступенів постійно позбуваються. Та так можна дійти до того, що не залишиться двигунів, які рухатимуть пілотовану капсулу з кількох менеджерів. Питання лише в тому, чи не гепнеться вона тоді на землю.