Кравченко пішов, а подання немає: чому Рада не поспішає звільняти генпрокурора

Заяву про відставку Руслан Кравченко написав 7 вересня — одразу після розмови з Володимиром Зеленським. Сам він назвав це рішення політичним і свідомим: "Не хочу, щоб посаду Генерального прокурора використовували як інструмент політичного протистояння. Моя позиція щодо звинувачень залишається незмінною". Щоправда, ще до цієї розмови він говорив інакше: мовляв, за посаду не тримається, але власного рішення на ту хвилину не має.

До заяви Кравченко встиг пообіцяти кадрові зміни й поліграф для підлеглих. Але резонанс справи "Карфаген" виявився сильнішим за будь-які обіцянки — втриматися в кріслі шансів майже не лишалося. Хоча, за словами першого заступника голови парламентського комітету з правоохоронної діяльності Андрія Осадчука, керівництво "Слуг народу" та депутати більшості спершу були налаштовані Кравченка захищати. Через це "дуже туго" йшла дискусія про скликання комітету та його рішення. Тональність коаліціантів змінилася лише після появи заяви. Тепер подання розглянуть, щойно воно надійде — ймовірно, 15 або 16 вересня.

Станом на вечір 10 вересня документ з Офісу президента так і не передали. Перша версія — шукають заміну, аби депутати одразу проголосували за наступника. Мар'яна Безугла назвала два ймовірні імені: голова правоохоронного комітету Олександр Іонушас та перший заступник генпрокурора Олексій Хоменко. Друга версія — у залі бракує охочих натиснути зелену кнопку за відставку, тож пауза потрібна для пошуку мінімальних 226 голосів. Частина депутатів обурена: справа "Карфаген" вибила генпрокурора з посади, хоча прямої підозри від антикорупційних органів йому не було. Третя версія — під це голосування нікого не проситимуть і не примушуватимуть, і якщо воно провалиться, відповідальність ляже на парламент.

Прецеденти в українській історії різні. Єдиний раз, коли Рада не підтримала відставку генпрокурора після його заяви, стався 6 листопада 2018 року: Юрій Луценко з трибуни оголосив про відставку на тлі справи Катерини Гандзюк, але сигнальне голосування провалилося, і заяву не прийняв президент Петро Порошенко. Святослав Піскун тричі очолював Генпрокуратуру і двічі вигравав суди проти звільнення, а Михайла Потебенька у 2002-му звільнили взагалі без голосування в парламенті. Через недовіру посади втрачали Владислав Дацюк, Віктор Пшонка та Руслан Рябошапка. Кравченку такий сценарій не загрожує.