Повернення українців: що може зробити держава, щоб люди захотіли їхати додому

У липні 2026 року УВКБ ООН оприлюднило сьомий звіт Lives on Hold, присвячений намірам українських біженців. За даними документа, у світі зареєстровано майже 5,8 млн біженців з України, з них понад 5,2 млн — у Європі. 49% опитаних у європейських країнах планують або сподіваються колись повернутися в Україну.

Проте ці наміри стають дедалі менш конкретними. Лише 3% респондентів, опитаних у грудні 2025-го — січні 2026 року, планували повернутися протягом наступних 12 місяців. Для порівняння: у липні-серпні 2024 року повернутися планували або сподівалися 61% опитаних, а вже наприкінці 2025-го — лише 49%. Частка тих, хто взагалі не сподівається повернутися, зросла майже вдвічі — з 12% до 23%.

Таке згасання надії має пояснення: що довше триває війна, то більше людей адаптуються на новому місці — знаходять роботу, житло, влаштовують дітей у школи. Водночас, якщо війна завершиться і Україна відновить контроль над окупованими територіями, 65% опитаних називають своє повернення ймовірним.

Корисні приклади для України зібрані у звіті ОЕСР. У Боснії і Герцеговині після війни створили спільну систему повернення житла законним власникам — вона охопила близько 200 тис. будинків і квартир. У перший рік рівень повернення майнових прав становив 21%, а в четвертий — вже 92%. Регіональна житлова програма на Західних Балканах пропонувала сім варіантів допомоги: від будівництва квартир до модульних будинків. У 2012–2023 роках у межах програми створили понад 11,3 тис. житлових одиниць для майже 36 тис. людей.

Міжнародна програма PROSPECTS, яку реалізовувала Міжнародна організація праці у восьми країнах, поєднала створення робочих місць із відновленням інфраструктури. Місцевих мешканців і переміщених осіб залучали до оплачуваного ремонту доріг, водогонів і громадських об'єктів. За першу фазу програми створили понад 51 тис. оплачуваних робочих місць, а майже 17 тис. людей завершили сертифіковані програми розвитку навичок. Для України це особливо актуально: 44% опитаних біженців назвали можливість заробляти одним із двох головних чинників, які вплинуть на рішення про повернення.

Державна політика має підтримувати добровільне рішення людей без тиску, зосереджуючись на усуненні адміністративних та економічних бар'єрів ще до переїзду. Це означає надання достовірної інформації про безпеку, вакансії, школи та стан житла, а також запуск прозорого механізму захисту майнових прав. Житлову політику варто виводити за межі простих компенсацій, пропонуючи ремонти, пільгові кредити, доступну оренду та соціальні квартири, поєднуючи її з працевлаштуванням через залучення людей до оплачуваної відбудови.

Справжнім успіхом держави буде не кількість людей, які перетнули кордон, а те, наскільки родини, що повернуться, за рік-два матимуть безпечний дім, стабільний дохід і доступ до послуг — і більше не відчуватимуть потреби знову виїжджати.