Вибори під окупацією: чому заяв про «фарс» уже недостатньо

Голова МЗС Андрій Сибіга назвав російські виборчі кампанії на окупованих територіях «фарсом» і закликав світ їх не визнавати. Заява слушна, але сьогодні її замало.

Річ у тім, що в Кремлі дивляться на цей процес інакше. Вибори для нього — інструмент зміни ідентичності місцевих. Скільки б нових мешканців не завозили, частина старих залишається. І голосування має створити в них відчуття «своєї» влади. Ключове тут — місцеві прізвища у партійних списках. Кампанія 2023 року відбулася через півтора року після окупації, і багато хто справді сприймав її як фарс. Тепер ситуація інша: на найвищому рівні говорять про «завершення війни» по лінії зіткнення, а отже, люди на окупованій території чують сигнал — Росія швидко не піде. Треба їсти, працювати, якось облаштовувати життя, і контакт із російською владою стає неминучим. Саме на цьому тлі у 2026 році Кремль пропонує «обрати своїх» депутатів до Держдуми, а у 2028-му — оновити місцеві «законодавчі збори».

Найважливіше навіть не голоси й не результати. Головне — сам факт, що громадянин України заповнить бюлетень, навіть «проти всіх». Він візьме участь у виборах, і це запам'ятається, частково легітимізуючи владу в його ж голові. Ухилитися буде складно: росіяни практикують поквартирний обхід.

Інший бік тієї ж політики — поділ кров'ю. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими наводить цифру 46 327 громадян України, мобілізованих Росією з окупованих територій. Боєздатність таких підрозділів для Кремля не має значення — навіть катастрофічні втрати працюють на нього. Бо ніщо так не розділяє й не єднає, як смерть близької людини. Звідси — важливість трун із фронту, цвинтарів і демонстративної турботи про сім'ї загиблих. Акцент зміщують: «твого близького вбила Україна». А вибори — ще й зручний привід оновити базу тих, кого можна мобілізувати.

Далі — зменшення протестної бази. Чоловіки працездатного віку є умовним силовим ресурсом будь-якого протесту, і чим їх менше, тим краще для окупанта. А якщо частина після фронту боятиметься повернення України, то не лише не протестуватиме, а й заважатиме іншим.

Ще один момент — зовнішній. Росія роками розповідала про «нелегітимність» української влади, бо виборів не було. Тепер вона пред'являтиме партнерам тезу, що «вибори провели». Це впаде на підготовлений ґрунт: у низці країн Європи у 2027 році вибори, і до влади можуть прийти сили, скептичніші до допомоги Україні.

Висновок простий: тези 2022–2023 років застаріли. Потрібна комплексна державна програма роботи з людьми на окупованих територіях. Серед напрямів — вивезення молоді, яка під окупацією не може скласти НМТ: запрошення на навчання за бюджетні кошти зі стипендією, матеріальною допомогою, житлом і, за потреби, підготовчим роком. Окремо — системна комунікація з мобілізованими до російської армії: механізм переходу лінії фронту, здачі в полон, втечі від мобілізації, з подальшою перевіркою та інтеграцією. І третій напрям — допомога сім'ям, які виїжджають через територію Росії та Білорусі: «підйомні», працевлаштування, житло, маршрути, домовленості з партнерами про пропуск транспорту.

Росія діє системно, з чіткими пріоритетами. Протиставити цьому можна лише грамотнішу й логічнішу систему власних дій. Час ще є.