Вибори в Росії: «Єдина Росія» оновлюється фронтовиками

За партійними списками «Єдина Росія» виросла з 49 до 58%. ЛДПР утримала позиції (+1%), а ось КПРФ і «Справедлива Росія» просіли: комуністи втратили понад 5%, а партія Миронова за списками взагалі не пройшла й отримає лише чотири мандати в одномандатних округах. Загалом у «Єдиної Росії» 355 голосів — конституційна більшість.

Кирієнко вирішив не грати в багатопартійність на федеральному рівні й забезпечив потрібний результат, зміцнивши позиції і перед Путіним, і всередині партії. Адже 86 мандатів за попередніми даними дістається учасникам СВО, з яких 71 пройшов його кадрову програму «Час героїв». Решта — управлінці з досвідом роботи в окупаційних адміністраціях. Плюс два-три мандати від «Молодої Гвардії» — разом 88 осіб, які пройшли фронт або керували захопленими українськими регіонами. Майже за планом, який становив 90–100.

Так Путін отримує монобільшість, оновлену фронтовиками, і намагається нейтралізувати правого імперського виборця — ту групу, яка була для нього єдиною загрозою. Соціальні ліфти для неї працюють, але не як самостійна політична сила, а всередині «Єдиної Росії». Партія оновлюється, вирішуючи питання зміни поколінь, але водночас радикалізується й остаточно перетворюється на імперську за духом. Якщо раніше це була партія підтримки Путіна з різними особистими поглядами членів, то 20-відсоткове вливання фронтовиків створює новий мейнстрім. З одного боку, Путіну легше, з іншого — він остаточно позбавляє себе можливості позбутися образу «царя».

ЛДПР зберегли логічно: саме вона залучала частину радикального провладного електорату в попередні цикли, тож на тлі слабкого лідера її вирішено не чіпати. КПРФ за рахунок одномандатних округів залишається при своїх — 19 депутатів у 2021 році, 20 у 2026-му. А «Справедлива Росія» втратила позиції просто тому, що в ній немає потреби: умовні соціалісти перейшли до КПРФ, радикали — до «Єдиної Росії» та ЛДПР. Друга партія влади не потрібна.

Інша історія — ліберальна опозиція. «Нові люди» Нечаєва зросли з 13 до 20 мандатів, хоч і не стали єдиним механізмом каналізації невдоволення ліберальної громадськості. На федеральному рівні у 2026 році не час для експериментів, а от на регіональному вони почалися: вибори відбувалися в 39 регіонах, і партія подолала 10-відсотковий бар'єр у низці ключових суб'єктів, увійшовши до трійки лідерів.

Головний сюрприз — «Зелені» з 6% у Законодавчих зборах Санкт-Петербурга. Абсолютна «сіра конячка»: про лідера Атаяна в мережі навіть немає повної біографії. До керівництва партією він прийшов завдяки активній діяльності в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, а його родина, включно з батьком і братом, має бізнес у сфері політичного консалтингу у Воронежі й активно співпрацює з ВШЕ — тут доречно згадати Караганова, якого багато хто встиг списати «на смітник». До цього феномену варто придивитися уважно, адже «зелені» у традиційно найліберальнішому російському місті здобули саме частину умовно опозиційного електорату, тоді як «Нові люди» в Санкт-Петербурзі набрали понад 12,5%.

Якщо зв'язок молодого лідера партії з Карагановим підтвердиться, можна буде говорити про спробу ВШЕ стати новим центром, навколо якого збиратимуться псевдоопозиційні ліберальні сили, тим більше що «Вишка» має імідж ліберального вишу. Але це в майбутньому. Поки що Путін отримав легітимізацію жорсткої позиції в питаннях війни і, зокрема, чудові інструменти для оголошення мобілізації — не сам, а «на прохання новообраних депутатів Державної Думи».