Закон Грема: США отримали тарифний важіль на покупців російської нафти

Конгрес США ухвалив Закон Ліндсі Грема про санкції проти Росії та Ірану. Президент США отримує право запроваджувати тарифи до 100% на товари з країн, які залишаються найбільшими покупцями російської нафти й газу.

Але це не нафтове ембарго. Воно не означає, що вже наступного дня Китай чи Індія відмовляться від російської нафти. Інструмент працює як важіль для дипломатії, і результат залежить від того, як Білий дім ним розпорядиться.

Механізм такий: під вторинні тарифи потрапляють країни, які купують російську нафту після набуття законом чинності і входять до п'ятірки найбільших імпортерів російської сирої нафти за фізичним обсягом за попередні 12 місяців. Кожні 180 днів Офіс торгового представника США разом із Держдепом і Міністерством енергетики перераховує цю п'ятірку. Ставка не обов'язково 100% — президент має діапазон від трохи більше нуля до 100% і може змінювати її залежно від того, чи зробила країна "суттєві кроки" для скорочення закупівель. Скорочуєте закупівлю — тариф знижують або дають виняток. Не скорочуєте — ризикуєте доступом усього свого експорту до американського ринку.

П'ятірка покупців дуже різна. Китай та Індія беруть російську нафту мільйонами барелів на добу: в Індії у серпні імпорт становив близько 1,87 млн б/д після рекордних 2,79 млн у липні. Далі масштаб падає в рази: Туреччина у 2025 році купувала близько 317 тис. б/д — 47% усього її нафтового імпорту, Угорщина та Словаччина — приблизно по 0,1 млн б/д, Азербайджан — лише близько 30 тис. б/д. Малим покупцям замінити російську нафту цілком реально: Угорщина та Словаччина після припинення поставок у січні вже перейшли на морські поставки через хорватський Omišalj і трубопровід Adria/JANAF, чия потужність більша за сумарні потреби обох країн. Азербайджан сам експортує нафту, тож ті 30 тис. б/д можна замістити власною або казахстанською сировиною.

З Індією складніше. У мирні часи вибір виглядав би просто: економія кількох доларів на Urals проти ризику тарифу на індійські товари. Але американо-іранська війна триває вже сьомий місяць, Ормуз працює з перебоями, світові запаси впали більш ніж на 500 млн барелів, а Brent перевищував 100 доларів. Близький Схід, природна альтернатива для індійських НПЗ, став дефіцитнішим, дорожчим і логістично ризикованішим. Тож перша реакція Делі — не відмова від закупівель, а заяви про енергетичну безпеку та необхідність переговорів із США.

Китай має більший запас міцності завдяки власному видобутку і вже скуповує нафту в Канаді, Західній Африці та Латинській Америці — лише нещодавні spot-покупки оцінювалися більш ніж у 20 млн барелів, а премії окремих африканських сортів сягали 22 доларів понад Brent. Частина поставок іде трубопроводами зі Східного Сибіру, яким ні Ормуз, ні Суец не потрібні. Тому цього літа Китай навпаки збільшив закупівлі з Росії, компенсуючи втрату близькосхідних поставок.

Окрема інтрига — Туреччина. Розділ 113 закону говорить про п'ятьох найбільших імпортерів за фізичним обсягом, і Анкара з 317 тис. б/д виглядає очевидним кандидатом. Проте в липневих поясненнях розробників фігурували Китай, Індія, Словаччина, Угорщина та Азербайджан. Сам закон країн не називає — остаточне визначення за Офісом торгового представника США.