Виступ Голови Верхової Ради на засіданні, присвяченому вшануванню пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні

 

Розпочинаючи засідання, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років, Голова Верховної Ради України повідомив, що на засідання запрошено членів Уряду, народних депутатів України, іноземних урядовців та парламентарів, голову Українського інституту національної пам’яті, представників наукових та громадських організацій. У засіданні беруть участь священнослужителі – представники різних конфесій, представники дипломатичного корпусу, представники української діаспори, зокрема і президент Світового конгресу українців, представники національних товариств.

У цьому році відзначаються 85-х роковини з часу величезної трагедії – геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років в Україні. Засідання, зокрема, має привернути увагу парламентів держав світу до процесу визнання Голодомору геноцидом, сприяти об’єднанню зусиль сучасного українського суспільства задля недопущення повторення у майбутньому таких страшних злочинів проти людяності.

Виступ Голови Верховної Ради України Андрія Парубія

на засіданні, присвяченому вшануванню пам’яті жертв

Голодомору в Україні 1932-1933 років

Київ, 23 листопада 2018 р.

«Шановні учасники нашого засідання!

Наша земля і наш народ впродовж останнього тисячоліття зазнав чимало лиха від різноманітних завойовників та поневолювачів. Але за всю тисячолітню історію найбільшою трагедією для української нації став спланований і здійснений комуністичною радянською владою Голодомор.

І символічними та дуже важливими для нас, українців, є слова нещодавнього звернення Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія щодо 85-х роковин Голодомору, в якому він, зокрема, зазначає, що «історична та страждаюча Константинопольська Церква-Матір спілкується з усіма Вами з тягарем на серці, в молитві згадуючи Голодомор українського народу, трагічну та нелюдську подію 1932-1933 років, коли безліч людей загинули від навмисного та жорстокого голоду».

За задумом організаторів Голодомору фізичне знищення великої частини народу, а також ментальні зміни характеру українців внаслідок страждань мали би упокорити волелюбний дух українства, втримати його в територіальних кордонах імперії і в духовному карцері руского міра.

У Кремлі добре пам’ятали національний визвольний здвиг Української революції 1917-1920 років. Його результатом стало утворення Української держави та об’єднання усіх українських земель – від Галичини та Закарпаття до Кубані та Слобожанщини, від Криму та Причорномор’я до Полісся та Сіверщини в цілісний та єдиносутнісний політичний організм.

І лише незгоди та чвари поміж тогочасними провідниками нації та втома від світової війни держав Європи не дали до кінця звершитися віковічній мрії поколінь українців.

На початку 20-х років минулого століття здавалось, що нова більшовицька влада, яка утвердилась на території Російської імперії виключно завдяки терору, не потребує більше жертв. Однак комуністи готували новий виток репресій – і першою жертвою, ще перед масовими розстрілами та ГУЛАГами, був призначений український селянин.

Спочатку у селян відібрали землю та особисте майно. Наприкінці 1927 року радянські керівні органи ухвалюють рішення про колективізацію сільського господарства. А вже у січні 1928 року розпочинаються насильницькі хлібозаготівлі з одночасним винищенням високопродуктивних заможних господарств, яких комуністичний режим називав «куркульськими». До 1931 року в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі таких господарств та буквально пограбовано близько півтора мільйонів людей.

Напередодні Голодомору посилився тиск на інтелектуалів та представників духовенства, в яких тодішня влада вбачала загрозу комуністичному режиму. Антирелігійний наступ був частиною заходів з руйнування традиційного селянського ладу. Відбувалось тотальне нищення Української церкви – храми руйнували, а священиків висилали у Сибір. Українську автокефальну православну церкву було ліквідовано, а її клір репресовано.

Колективізація, насаджувана комуністами, наразилася на потужний опір українських селян, для яких земля та запрацьована поколіннями приватна власність були основами гідного життя. У лютому-березні 1930 року селянські заворушення, що були переважно мирними протестами, охопили майже всю підрадянську Україну. На деякий час Сталін навіть призупинив колективізацію, щоб восени 1930 року знову до неї повернутися. Також українці ще добре пам’ятали події Української Революції та часи Української Народної Республіки і Української Держави, як альтернативи більшовицькому урядуванню. Щоб вирішити проблеми, з якими зіштовхнувся комуністичний режим в Україні, більшовицька кліка вирішила масово знищити українців. Голодомор став результатом спланованої політики Кремля – знаряддям ще не баченої людством масової страти.

У липні 1932 року Україні з Москви було нав’язано завідомо нереальні плани хлібозаготівель. 7 липня 1932 року ухвалено постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яка отримала у народі назву «закону про п’ять колосків». Таємна інструкція по застосуванню постанови з оригінальним підписом Сталіна експонується сьогодні у Верховній раді України в кулуарах другого поверху. Постанова була спрямована проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного. За цим документом станом на середину 1933 року було засуджено близько 150 тисяч осіб.

22 січня 1932 року директивою Сталіна заборонено виїзд селян з охоплених голодом територій – України та Кубані, заселеної переважно українцями, в інші місцевості СРСР. Виїзд було заблоковано, а тих, хто встиг виїхати, заарештовано та повернуто назад, помирати голодною смертю.

Інформаційною складовою геноциду було цілеспрямоване блокування інформації про голод. Ті, хто вів щоденники про Голодомор, як Олександра Радченко або фотографував, як Микола Бокань, були засуджені та відправлені у табори. Архівні слідчі матеріали щодо них ви також можете побачити на нашій виставці у кулуарах другого поверху.

У СРСР тема Голодомору понад 50 років була забороненою. Навіть у західному світі лише окремі журналісти, такі, як Гарет Джонс, наважувались відверто писати про злочин штучного голоду, вчинений комуністичним режимом.

Українці назавжди вдячні науковцям Роберту Конквесту, Джеймсу Мейсу, які велику частину свого життя присвятили дослідженню Голодомору.

Величезна подяка організаціям української діаспори у вільному світі, які пробивали стіни навмисного замовчування, брехні та байдужості, забезпечували широкий розголос теми Голодомору у світі. Письменники Василь Барка, Улас Самчук та інші у своїх творах майстерним художнім словом розповіли світові про трагедію, яку зазнали українці.

Шановні друзі!

У ці дні 85-х роковин катастрофи Голодомору хочу особливо подякувати Парламентам та Урядам усіх країн, які офіційно визнали Голодомор 1932-1933-х років геноцидом українського народу. Нагадування про цю трагедію українства є обов’язковою складовою усіх моїх міжнародних спілкувань в усіх країнах і на усіх континентах.

Із щирим почуттям вдячності польським колегам радий сьогодні повідомити Вам, що позавчора, 21 листопада 2018 року, Сенат Республіки Польща одноголосно прийняв Постанову у роковини Голодомору в Україні. «Ми віримо, що поширення знань про цю велику трагедію в Європі сприятиме кращому розумінню наслідків, які тягнуть за собою комуністична ідеологія та тоталітаризм» – сказано у заяві. І наголошено, що ще «у 2006 році Сенат Республіки Польща в спеціальній постанові визнав українську оцінку цих подій як злочин геноциду». Дякуємо вам, друзі. Дякуємо вам, поляки.

Чого ж добивалися нелюди, які спланували і безжально здійснили Голодомор?

Внаслідок геноциду померли мільйони українців, а ще мільйони покинули власні домівки. У селах було повністю зруйновано традиційний уклад життя, знищено приватну ініціативу. І, окрім жахливого злочину масового вбивства голодом, була здійснена підступна спроба нелюдськими потрясіннями та стражданнями зламати український національний характер.

Я це добре пам’ятаю. Моя бабуся – з Бабаїв, біля Харкова, до останніх днів свого життя мала тільки одну ціль – нагодувати нас – маленьких онучків. У них всіх залишився величезний внутрішній злам після цієї трагедії, коли помирали близькі та рідні, ті, які пережили Голодомор.

Але головною ціллю для більшовитських русифікаторів були українські діти.

Свідок Голодомору в його рідній Лохвиці на Полтавщині поет Микола Петренко згадує: «До Голодомору я бачив, як ходили запрошувати на весілля. – Така гарна українська традиція. А вже після Голодомору такого не було. Як не було й інших традицій чи навіть співів. Якщо до великого Голоду якась жінка раптом не дала б старцеві кусника хліба, то на неї пальцями показували б, а вже після пережитого, коли якійсь дитині давали до школи шматочок хлібця, то суворо наказували з’їсти самому і ні з ким не ділитися. Мораль, яку віками виховували та передавали через покоління, нова влада перекрутила, з ніг на голову перевернула…».

Але головною беззахисною мішенню для «большевиків-русифікаторів» були українські діти. «У школі проводилася політика «закінчення українізації», – розповідає Микола Петренко. – Це для мене, першокласника, було дуже дивно. Навесні 33-го заходить до класу наша вчителька, Тамара Миколаївна, а в руках у неї вузлик зі шматочками битого скла. Роздала кожному по шматочку, і ми видряпували з «Букваря» гачечок iз літери Ґ. Це саме тоді літеру «скасували».

Більшовики запекло намагалися вирвати в українців історичну пам’ять, бажання бути господарями своєї землі та майна, перетворити їх у безрідних космополітів-рускоміровцев – без історії, без роду, без мови, без віри.

І все ж, Україну знищити не вдалося! Не зважаючи на мільйонні жертви, український народ знайшов у собі волю і силу відродитися та вирватися із російського ярма. Сьогодні ми вибороли і творимо Незалежну Українську Державу. Тут, у цьому залі, ми законадавчо закріпили декомунізацію, засудили і заборонили антилюдські нацистську та комуністичну ідеології. А український народ у містах і селах викорінив усі згадки про катів України.

Сьогодні, як і 85 років тому, проти нас той самий ворог – імперська вічно відстала і смертельно небезпечна у своїх комплексах Росія. І так само, як і тоді, ворог хоче не лише фізично вбити українців на фронті, а перш за все – намагається знищити український дух, українську Церкву, українську мову.

Але ми, українці, більше ніколи і нікому не дозволимо нас знищувати і зневажати, не дамо забирати в України майбутнє! Ми нічого не забули і не забудемо – ворог за все заплатить!

Сьогодні наша українська відповідь озлобленій Москві:

Незалежній Українській європейській державі – бути!

Українській Помісній Православній Церкві – бути!

Закону про українську мову – бути!

Із мільйонів запалених свічок пам’яті зродиться спопеляюче ворога полум’я Української Перемоги!

Слава Україні!»

Голова Українського Парламенту закликав учасників засідання вшанувати хвилиною мовчання пам’ять усіх жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Верховна Рада України