Ледь тепла вода з крана: як домогтися перерахунку за неякісну послугу

За нормами, температура гарячої води на вході в будинок має бути від 50 до 75°C. Це прописано в постанові Кабміну №127, і йдеться про місце, де зовнішні мережі з'єднуються з внутрішньобудинковою системою.

Такий підхід пов'язаний із розподілом відповідальності. Внутрішньобудинкові мережі належать мешканцям як співвласникам, а постачальник послуги відповідає лише за зовнішні мережі та обладнання. Саме тому температура може відрізнятися навіть у квартирах одного будинку — наприклад, на першому та останньому поверхах.

Якщо є сумніви щодо якості послуги, споживач може вимагати перевірки. Але для офіційної фіксації порушення недостатньо просто виміряти воду побутовим термометром. За правилами, представники виконавця послуг або управитель будинку зобов'язані проводити замір на металевій частині корпусу фільтра, який встановлюють перед лічильником води у квартирі. Температуру вимірюють через одну хвилину після відкриття крана. Якщо лічильника гарячої води немає, замір роблять безпосередньо в місці набору води — також не раніше ніж через хвилину після відкриття крана.

Сам факт невідповідності температури нормі не дає права повністю відмовитися від оплати. Спочатку треба встановити причину порушення та визначити, хто за нього відповідає. Постанова Кабміну №127 передбачає зменшення плати за гарячу воду залежно від відхилення: якщо температура нижча на 5°C, застосовується коефіцієнт 0,1 (сума платіжки множиться на 0,1); при відхиленні на 6–10°C — 0,2; а якщо різниця 11–19°C — 0,3. Тобто чим сильніше вода холодніша за норму, тим більшим має бути перерахунок за період, коли порушення офіційно зафіксували.

Щоб домогтися перерахунку, потрібно офіційно зафіксувати неналежну якість послуги. За статтею 27 Закону «Про житлово-комунальні послуги» можна викликати виконавця для перевірки. І тільки після того, як виконавці визначать знижену температуру води, може бути складено акт-претензію. Далі у виконавця є п'ять робочих днів, щоб задовольнити вимоги споживача або надати обґрунтовану письмову відмову. Якщо споживач вважає, що його права порушують, він може звернутися до Держпродспоживслужби.

Окреме питання — коли доводиться довго зливати воду, перш ніж вона стане гарячою. За словами засновника ГО «Спілка споживачів комунальних послуг» Олега Попенка, у такій ситуації треба з'ясувати, де саме виникають втрати температури. Гаряча вода постійно перебуває у внутрішньобудинковій системі, і якщо нею не користуватися, вона охолоджується. Саме тому за правилами температуру вимірюють через хвилину після відкриття крана — коли надходить нова гаряча вода. Якщо проблема саме у поступовому охолодженні води в трубах, домогтися перерахунку за «злиті літри» буде складно.

Попенко зазначив, що хоча скарги на недостатньо гарячу воду досить поширені, на практиці споживачам часто важко довести факт порушення та домогтися зменшення платіжки. Навіть якщо лічильник вхідної води з термостатом показує температуру нижчу за норму, необхідно домогтися приїзду представників відповідних служб (Теплокомуненерго, Держпродспоживслужба), що зазвичай складно організувати. Більше того, у день звернення вода справді може бути недостатньо гарячою, але нерідко трапляється, що через кілька днів, коли приїдуть представники, її температура вже відповідає нормі: «тож вони приїдуть і зафіксують, що все нормально», — пояснив Попенко.

За його словами, сьогодні для споживача фактично немає простого й зрозумілого алгоритму, який дозволяв би швидко зафіксувати неналежну якість гарячого водопостачання та на цій підставі вимагати перерахунку. Подібні труднощі виникають і з іншими комунальними та енергетичними послугами. Одна з причин, на думку експерта, — відсутність в Україні повноцінної системи професійного управління житловим фондом: значну частину відповідальності за стан будинків поклали на співвласників, хоча далеко не всі мешканці розуміють, за що саме вони мають відповідати. Також він пов'язав нинішню ситуацію з передачею будинків від органів місцевого самоврядування до ОСББ та приватних компаній, оскільки будинки при цьому мали відновлювати до належного стану, однак на практиці цього не відбувалося.