Мандати для «ждунів»: чому Рада не наважується чистити місцеві ради

Йдеться про законопроєкт 13618, який змінює Виборчий кодекс і пришвидшує процедуру заміни депутата місцевої ради, якщо партія його відкликає. Зараз такі справи можуть тягнутися в судах роками, і партія не має змоги завести наступного кандидата зі списку. Документ пропонує обмежити розгляд таких справ 15 днями, а якщо територіальна виборча комісія зволікатиме — передати її обов'язки ЦВК. Проєкт ухвалили за основу ще рік тому, але до другого читання дійшли лише тепер.

Проблема виникла через правку народного депутата від «Голосу» Романа Лозинського. Він запропонував позбавляти мандатів усіх депутатів місцевих рад, обраних від заборонених у 2022 році політсил — ОПЗЖ, Опозиційного блоку, Партії Шарія, «Наших» та інших. Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав цю пропозицію. Лозинський нагадав, що схожий законопроєкт №7476 ще 2022 року вносив уряд, і профільний комітет теж його підтримав, але далі справа не пішла. На його думку, загальмувала процес «проросійська агентура в парламенті».

Головний автор 13618, Іван Крулько з «Батьківщини», каже, що правку внесли листом до комітету вже після того, як минув регламентний строк. «Парламентська монобільшість у нас тільки на папері, і «слугам народу» доводиться домовлятися, зокрема, з представниками заборонених партій. Це якраз і може стати тією причиною, через яку законопроєкт просто не будуть вносити в сесійну залу. Така цинічна реальність», — говорить він. Крулько сподівається, що ключову норму про швидке відкликання депутатів усе ж вдасться проголосувати.

Арифметика справді непроста. У групах «Платформа за життя та мир» і «Відновлення України» налічується 38 депутатів — більше, ніж у «Європейській солідарності» з її 26. Монобільшість має лише 228 мандатів, і частина цих депутатів давно за кордоном, тож самотужки ухвалювати рішення вона не може. За підрахунками руху «Чесно» за жовтень 2025 року, «Відновлення України» голосувало синхронно зі «слугами народу» у 75% випадків, а «Платформа за життя та мир» — у 61%. Ініціатива «Голка» у серпні вирахувала п'ятірку найлояльніших — Сергій Ларін, Олександр Качний, Сергій Льовочкін, Ігор Кісільов та Олександр Пузанов підтримують владу у 97–99% голосувань, хоча до 2022 року ця підтримка не перевищувала 38%.

На місцях спадщина заборонених партій теж відчутна. На виборах 2020 року від них обрали 4188 депутатів рад різних рівнів — близько 10% від усіх. Найбільше мала ОПЗЖ — 3893 мандати, Опозиційний блок — 198, Партія Шарія — 45, «Блок Володимира Сальдо» — 35, «Ліва опозиція» — 12, «Наші» — 5. У 30 радах такі депутати становили половину й більше, ще у 84 — від третини до половини. Із перших 30 рад працюють лише шість, із 84 — 39.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель називає наявність депутатів від заборонених судом партій нонсенсом і вважає, що парламент має створити умови для втрати ними мандатів принаймні на місцевому рівні. «Основна перешкода для прийняття цієї норми — ймовірні неофіційні зобов'язання монобільшості і загалом влади перед групами, створеними на основі колишньої ОПЗЖ», — каже він. На його думку, законопроєкт із правкою Лозинського шансів на ухвалення не має.

Не вірить у реалізацію норми й ексдепутат, один з авторів Виборчого кодексу Олександр Черненко: «Патріотичне крило «слуг», разом із «Європейською солідарністю» та «Голосом», голоси дадуть. Але прагматичні «рішали» та мажоритарники — ні. Тому це — чиста декларація та красивий піар». Головний редактор «Чесно» Олександр Саліженко припускає, що лобісти спробують провести норму про посилення імперативного мандату «планом Б» — правкою до іншого законопроєкту. Поки ж боротьба з проросійською спадщиною впирається в кулуарні домовленості.