Закон Грема: тарифи до 100% проти покупців російської нафти

Дональд Трамп підписав закон Ліндсі Грема про санкції проти Росії та Ірану. Відтепер президент США може запроваджувати тарифи до 100% на товари з країн, які залишаються найбільшими покупцями російської нафти й газу. Але юридичний інструмент — це ще не готовий результат: сам по собі документ не означає, що наступного дня Китай чи Індія відмовляться від російської нафти.

Як це працює. Розділ 113 охоплює країни, які продовжують купувати російську нафту після набуття законом чинності і водночас входять до п'ятірки найбільших імпортерів російської сирої нафти за фізичним обсягом за попередні 12 місяців. Кожні 180 днів Офіс торговельного представника США разом із Держдепом і Міністерством енергетики має перераховувати цю п'ятірку. Ставка не обов'язково сягає 100%: президент має діапазон від трохи більше нуля до максимуму і може її змінювати залежно від того, чи зробила країна «суттєві кроки» для скорочення закупівель. Фактично це система торгу: скорочуєш закупівлю — Вашингтон знижує тариф або дає виняток; не скорочуєш — ризикуєш доступом усього свого експорту до американського ринку.

П'ять покупців — дуже різні. Китай та Індія беруть російську нафту мільйонами барелів на добу. Для Індії порядок величини зараз — близько 1,9 млн барелів на добу: у серпні імпорт становив приблизно 1,87 млн б/д після рекордних 2,79 млн у липні. Туреччина у 2025 році купувала близько 317 тис. б/д — 47% усього її нафтового імпорту. Угорщина і Словаччина — приблизно по 0,1 млн б/д кожна, Азербайджан — лише близько 30 тис. б/д. Для малих покупців замінити російську нафту цілком реально: Угорщина й Словаччина вже переходили на морські поставки через хорватський Omišalj і трубопровід Adria/JANAF після припинення поставок у січні, а Азербайджан сам є великим виробником і може замістити свої 30 тис. б/д власною, казахстанською або іншою нафтою.

З Індією все складніше. У мирні часи арифметика була б переконливою: економія кількох доларів на Urals проти ризику тарифу на індійські товари. Але закон ухвалюють не в нормальному нафтовому ринку — американо-іранська війна триває вже сьомий місяць, Ормуз працює з величезними перебоями, світові запаси впали більш ніж на 500 млн барелів, а Brent перевищував $100. Коли в серпні доступність російської нафти для Індії впала з 2,79 до 1,87 млн б/д, Делі не зміг просто докупити відсутні 900 тис. барелів деінде — загальний імпорт нафти впав до 4,17 млн б/д, найнижчого рівня від початку війни. У серпні Індія витратила на імпорт нафти $16,69 млрд — на 25,8% більше, ніж рік тому. Тож перша реакція Делі — не «припиняємо закупівлі», а заяви про енергетичну безпеку й необхідність переговорів із США.

Китай — іще складніший випадок. У нього більший запас міцності: власний видобуток у серпні — 4,34 млн б/д, запаси оцінюють приблизно у 1,23 млрд барелів, і лише за серпень країна покривала дефіцит пропозиції відбором із запасів на рівні орієнтовно 640 тис. б/д. Пекін уже скуповує альтернативну нафту в Канаді, Західній Африці й Латинській Америці, але конкуренція за ці барелі підняла премії окремих африканських сортів до $22 понад Brent. І головне: під час кризи в Перській затоці російська нафта має для Китаю стратегічну цінність, якої не мала ще рік тому — ESPO з Козьміно йде напряму через Тихий океан, ні Ормуз, ні Суец йому не потрібні. Цього літа Sinopec навіть збільшив закупівлі російського ESPO, щоб компенсувати втрату близькосхідних поставок.

Окрема інтрига — Туреччина. Розділ 113 говорить про п'ять найбільших імпортерів за фізичним обсягом, і за цією логікою Анкару важко не помітити: 317 тис. б/д проти приблизно 100 тис. в Угорщини й Словаччини та 30 тис. в Азербайджану. Водночас у липневих поясненнях розробників фігурували Китай, Індія, Словаччина, Угорщина й Азербайджан — що не збігається з очевидною арифметикою потоків. Сам закон країн не називає: остаточне визначення — за Офісом торговельного представника США. Тож якщо Анкара потрапить до п'ятірки, у Вашингтона буде ще один сильний важіль, а якщо ні — цікаво побачити методологію.

Підсумок простий: закон Грема — не чарівна кнопка, яка перекриває російський нафтовий експорт. Для малих покупців він потенційно дуже ефективний, для великих — сумнівний. Він створює погрозу, а перетворити її на скорочення російських нафтових доходів має американська дипломатія.