Нардеп Козир: держава досі не має цілісної системи підтримки переселенців

Після удару чотирма КАБами 27 серпня на Херсонській ТЕЦ вийшло з ладу все генеруюче обладнання, що там залишалося. За словами Сергія Козира, для частини херсонців виїзд цієї зими може стати не вибором, а необхідністю. Якщо близько 20 тисяч людей змушені будуть шукати нове місце для життя в тилових регіонах, це стане серйозним викликом для всієї державної системи — і готуватися до такого сценарію треба вже зараз.

За даними Херсонської ОВА, нині в місті проживає приблизно 60 тисяч людей. Скільки з них можуть виїхати, залежатиме від безпекової ситуації, стану енергетики та можливих нових ударів. Повної картини, яка зводила б разом масштаб виїзду, транспорт, придатні місця для розселення та резерв інших областей, нардеп поки не бачить. На його думку, розрахунок має бути сценарним — на випадок, коли допомога одночасно знадобиться тисячам людей. У профільному комітеті Верховної Ради планують створити робочу групу, яка контролюватиме виконання планів енергетичної стійкості та готовність Херсонщини й місць проживання ВПО до тривалих блекаутів.

Головна вимога Козира до евакуаційного плану — людина ще до посадки в автобус має знати, куди саме її везуть і що буде далі. Загальний алгоритм уже існує: працює гаряча лінія 1548, обласні контакт-центри. Але його треба доповнити персоналізованим маршрутом — де і скільки людина житиме, як оформить виплати, куди влаштує дитину, а якщо вона працездатна, то як знайде роботу. «Не можна просто посадити людей в автобус, вивезти з Херсонщини й вважати завдання виконаним», — наголошує депутат.

Найслабше місце системи — те, що відбувається після першого розселення. Місця тимчасового проживання мають бути точкою переходу, а не місцем, де людина зависає на роки. Уже в перші тижні після евакуації мають з'явитися зрозумілі рішення щодо житла, роботи, школи, медицини та соцпослуг. Підтримувати херсонців потрібно й за межами області: мережа центрів «Вільні разом» налічує 14 осередків у різних містах України, де можна отримати гуманітарну, медичну, психологічну та юридичну допомогу.

Окрема проблема — відсутність повної картини житлових потреб ВПО. Замість єдиного житлового балансу існує кілька різних обліків: державне й комунальне майно, гуртожитки, МТП, недобудови — і інформація розпорошена між органами. Козир наполягає на фактичному аудиті: адреса, власник, стан, вартість відновлення, місткість, термін готовності. Уряд заявляв, що житлові програми 2026 року мають охопити понад 41 тисячу ВПО, але це можливості конкретних програм, а не масштаб загальної потреби. Універсальної моделі, за словами нардепа, не буде: комусь потрібен безпечний прихисток, комусь — соціальна оренда, комусь — доступна іпотека чи компенсаційний механізм.

Говорячи про бюджетні ризики, Козир застерігає: скорочувати підтримку ВПО лише заради економії не можна. «Економія бюджету не може починатися з людини, яка втратила дім», — каже він. Переглядати можна критерії та адресність, але не сам принцип допомоги. Показовий приклад прогалини в правилах — законопроєкт №15560 щодо виплат окремим категоріям студентів-ВПО, зареєстрований 25 серпня, одним зі співавторів якого є Козир. Проблема виникла на стику правил підтримки й досягнення повноліття: людині виповнюється 18, але квартира в родини не з'являється.

Найбільшим провалом державної політики щодо ВПО Козир називає те, що окремі програми за понад чотири роки так і не склалися в єдину систему: кожен орган відповідає за свою ділянку, але ніхто — за весь шлях людини. Ціна фрагментарності цілком конкретна. У 2023–2024 роках із 4,6 млрд грн, виділених на пілотний проєкт комплексного відновлення, 4,5 млрд повернулися до бюджету невикористаними. У 2023 році завершили один із 20 об'єктів, у 2024-му — жодного з 242. У 2025-му ситуація зрушила: з майже 3,5 млрд грн використали близько 2,9 млрд, роботи продовжуються і у 2026 році.

За словами нардепа, сьогодні немає конкретної посадової особи, з якої можна було б запитати за кінцевий результат політики щодо переселенців. Потрібен єдиний центр відповідальності за весь маршрут ВПО — інституція з чітко визначеною посадовою особою, яка бачитиме всю картину: скільки людей евакуйовано, скільки отримали житло й роботу, де виникають провали. «Відповідальність держави не може закінчуватися словами "це компетенція іншого органу". Вона має закінчуватися результатом для людини», — підсумовує Козир.