Гроші є, повернути — ні: чому мільйони зі справи «Карфаген» можуть залишитися у фігурантів

Спецоперація НАБУ і САП під назвою «Карфаген» витягла на світ чимало деталей із життя співробітників одного з центральних правоохоронних органів. За матеріалами слідства, озвученими у Вищому антикорупційному суді, лише за три роки через руки посадовців Офісу генпрокурора пройшло щонайменше 80 мільйонів гривень. Джерело цих коштів — так звані шахрайські кол-центри, які високопосадовці прикривали за щомісячну плату, що могла сягати мільйонів доларів.

Один із фігурантів, високопосадовець ОГП Сергій Кропива, у матеріалах негласних слідчих дій фігурує під кодовим ім'ям «Канцлер». За версією обвинувачення, активи він ховав через родичів і довірених осіб: апартаменти Glacier у Буковелі, квартири в Києві та Одесі, автівки (серед них Mercedes-Benz EQE 350), криптовалюту, землю й інвестиційний фонд. Оформлювали все це нібито на батьків Кропиви, його співмешканку Єлизавету Івахненко (у матеріалах — «Муза»), її матір, а також дружину та матір водія. Через відкриті на цих людей ФОПи, за даними антикорупційних органів, створювали видимість законних доходів. Лише чотири апартаменти й три паркомісця в центрі Буковеля могли коштувати рідним Кропиви 28,5 мільйона гривень, а все офіційно оформлене на родичів майно обійшлося їм у понад мільйон доларів.

Івахненко теж працювала на державних посадах і, судячи з оприлюднених матеріалів, не могла не розуміти незаконність походження статків — принаймні обговорювала з «Канцлером» видалення з соцмереж фото розкішного життя.

Поки триває слідство, єдиний інструмент держави — арешт, тобто тимчасове заморожування, а не конфіскація. Найцінніші активи мають передавати в управління АРМА, але на практиці вони часто залишаються під контролем власників. Схожа історія була з будинком ексміністра внутрішніх справ часів Януковича Віталія Захарченка: за рішенням суду нерухомість передали АРМА, та представники органу довго не могли навіть потрапити всередину через відсутність ключів. Згодом з'ясувалося, що елітний будинок, найімовірніше, весь цей час був у розпорядженні власників, а останнім у ньому проживав ексміністр енергетики та юстиції Герман Галущенко, фігурант справи «Мідас». Причина — незавершена реформа АРМА: за даними Аналітичного центру ІЗІ, агентство майже не проводить відбір управителів. За перше півріччя 2026 року бюджет недоотримав 109,7 мільйона гривень потенційних надходжень, а сім активів не принесли державі жодної гривні, хоча мали забезпечити 75,4 мільйона.

Класична конфіскація вимагає остаточного вироку, а Кропива та Івахненко мають спільних адвокатів, чия стратегія — заперечувати обвинувачення. Це означає, що обидві сторони застрягнуть у судовому розгляді на роки, а то й десятиліття, і весь цей час активи дешевшають або й зовсім виводяться з-під удару. Буває, що держава не отримує нічого: якщо строки давності спливають раніше за вирок, під загрозою і покарання, і майно. Показова справа судді Сергія Лазюка: у 2022 році ВАКС засудив його до 7 років із конфіскацією за хабар у 500 доларів і пропозицію ще 75 тисяч гривень, але під час апеляції обвинувачений мобілізувався до ЗСУ, провадження зупинили — і строки давності спливли. Ні покарання, ні конфіскованих активів.

Значно дієвіший механізм — цивільна конфіскація необґрунтованих активів, яка працює з 2019 року. Тут не треба доводити вину в кримінальному провадженні: питання лише в тому, чи може посадовець підтвердити законні джерела свого майна — незалежно від того, на кого воно записане. Вирішує ВАКС за цивільним стандартом «балансу імовірностей», що значно швидше. Лише у 2025 році суд задовольнив 14 позовів про визнання активів необґрунтованими на понад 65 мільйонів гривень. Динаміка триває: в одній справі стягнули три земельні ділянки та вартість решти активів плюс 10 мільйонів гривень доходів від їхнього продажу в депутата Київради та його дружини, в іншій визнали необґрунтованими 53,15% вартості квартири, оформленої на тещу ексміністра аграрної політики Віталія Коваля, і стягнули з нього 4,35 мільйона гривень. У першому півріччі 2026 року такі справи розглядали в середньому 118 днів — приблизно чотири місяці.

Проблема в тому, що цивільна конфіскація обмежена сумами: вона охоплює активи вартістю від приблизно 1,5 до 10 мільйонів гривень (від 750 до 3000 прожиткових мінімумів). Якщо сукупна вартість більша за 10 мільйонів, доводиться відкривати кримінальне провадження за статтею 368-5 КК про незаконне збагачення — з доведенням вини за кримінальним стандартом і правом не свідчити проти себе. Результативність цієї статті вкрай низька: за весь час ухвалено лише два вироки, і в обох фігуранти уникли реального ув'язнення через угоди зі слідством. У справі заступника директора Поліського лісового офісу ДП «Ліси України», депутата Рівненської облради, в якого вдома знайшли орієнтовно 109 мільйонів гривень готівкою, суд дав 5 років умовно, більшу частину грошей стягнув у дохід держави, а решту повернули дружині. У справі екснардепки Ірини Кормишкіної та її чоловіка, яких підозрювали в незаконному збагаченні на понад 20 мільйонів гривень і спробі легалізувати майно, обидва уклали угоди й зобов'язались перерахувати 2 мільйони гривень на потреби ЗСУ та ще 20 мільйонів — до держбюджету.

Тож між цивільною конфіскацією і кримінальною відповідальністю за незаконне збагачення утворився розрив: перша дозволяє швидко стягнути активи в межах ліміту, друга тягнеться роками й може закінчитися нічим. Саме тому дедалі частіше лунає думка, що вартісні обмеження для цивільної конфіскації треба прибирати — тоді необґрунтовані активи можна було б повертати державі протягом року, а не чекати вироку десятиліттями.

Ще один орієнтир — європейський. Україна має імплементувати Директиву ЄС 2024/1260 про повернення активів та конфіскацію, яка передбачає розширену конфіскацію. Її логіка в тому, що після засудження за корисливий злочин суд може конфіскувати будь-яке майно особи, якщо сукупність фактів указує на його злочинне походження, — без потреби доводити, який саме епізод профінансував конкретну квартиру чи машину. Очевидний розрив між доходами та рівнем життя вже є вагомим підтвердженням. Справи «Карфаген» і «Мідас» показують, що одного сильного інструмента замало — потрібна система: ефективні арешт і управління активами через АРМА, посилена цивільна конфіскація для посадовців і європейські механізми розширеної конфіскації. Злочин перестане бути вигідним лише тоді, коли втрата незаконного майна стане невідворотною.